Американський розвідник-морпіх Мэтью Сэмпсон, який з 2022 року добровільно приєднався до Сил оборони України, став гостем 24 Каналу та дав велике інтерв’ю журналістці Софії Назаренко.
У ньому ветеран розповів про своє бачення ситуації на фронті, нову хвилю російської мобілізації, оцінив ефект від ударів українських дронів по глибині РФ, можливості Patriot та перспективи виробництва балістики в Україні.
Також пан Сэмпсон заявив, що вважає ймовірним сценарій повного краху Російської Федерації та її неможливість відновитися протягом наступних 10–20 років.
Текстову версію цієї цікавої розмови читайте на 24 Канал.
Українські дрони та зміна характеру війни
Українські дрони сьогодні більш активні, ніж раніше. Щодня з’являються новини про удари по російських нафтопереробних заводах, складах, логістичних об’єктах, а тепер уже й по зонах типу Wildberries. Українські дрони долітають на 1500–1600 кілометрів. Чи може ця стратегія реально допомогти Україні виграти війну та здолати Росію?
Загалом, я в це вірю. Мені здається, що це показує паралель з тим, що відбувалося під час Холодної війни, коли радянські війська вторглися до Афганістану.
Коли все більше і більше зачіпало людей удома, все більше членів родин почали ставити уряду питання: навіщо ми це робимо, чому так багато наших людей гине в іншій країні, давайте це зупинимо. Це було однією з причин, чому Росія виводила всіх з Афганістану.
І я думаю, що зараз ми бачимо дуже схожу ситуацію: удари дронів все глибше вражають Росію, цивільних людей, які просто намагаються жити нормальним життям. Деякі з них, можливо, взагалі не знають, що триває війна, бо ми знаємо: Росія дуже жорстко контролює інформацію всередині країни. І коли це все більше впливає на них, ми знаємо, що ці голоси стають все гучнішими і доходять до російського уряду. Це створює проблеми для російської сторони, а для нас це дуже вигідно.
Російсько-українська війна показала світові, що сучасна війна – це не тільки танки і не тільки захоплення певної землі. Зараз, чесно кажучи, обом сторонам все важче відбивати території українцям, так і захоплювати їх росіянам.
Ми знаємо, що Путін вже в 15-й раз переносив свій дедлайн щодо захоплення Донбасу. Тепер це до кінця року, і очевидно, що вони не візьмуть Донбас до кінця цього року. Чесно кажучи, навіть складно уявити, чи зможуть вони це зробити наступного року.
Ситуація на фронті зараз дуже складна для розуміння. Схоже, що на полі бою виникла певна тупикова ситуація. Що відбувається на передовій?
Якщо говорити про конкретику фронту, то я сам збираюся туди їхати вже протягом наступних кількох днів, можливо, наступного тижня.
Я поїду на фронт, найімовірніше, в район Запоріжжя, і зможу сам відповісти собі на частину цих питань, а потім поділитися цим. Сподіваюся, ми зможемо знову зустрітися, коли я повернуся. Я цього дуже чекаю.
Я роками будував добрі стосунки з деякими командирами на лінії фронту, ще з тих часів, коли вони були на нижчих посадах.
Ми воювали пліч-о-пліч у 2022–2023 роках на передовій. І вони дуже добре довіряють мені, даючи багато доброї та точної інформації – як позитивної, так і негативної – про реальність того, що відбувається на фронті. Тому я дуже радий отримати цю інформацію.
Фото – фейсбук Matthew Sampson
Щодо інших, то щоразу, коли Путін переносить власні обіцянки щодо нібито досягнутих цілей, це показує, наскільки жива пропаганда в Росії і як уряд, включно з Путіним, схоже, починає вірити у власну брехню.
Ми бачили це у 1940-х роках: Гітлер настільки повірив у свою брехню, що не хотів жити в тій самій реальності, в якій жили всі інші, і не міг прийняти те, що відбувається.
І, чесно кажучи, це величезна перевага для нашої сторони, бо це означає: старше керівництво робитиме багато дурних речей, які стануть дуже вигідними для нас. Наша сторона показала вищий рівень адаптивності на полі бою. І коли поле бою змінюється, я пам’ятаю, що говорив про це ще у 2023 та 2024 роках: українська сторона значно краще пристосовується до змін у полі бою, ніж російська. І це для нас дуже важливо.
Велике інтерв’ю Мэтью Сэмпсона 24 Каналу – дивіться відео:
Мобілізація в Росії та її наслідки
З Москви також надходять тривожні сигнали. Українські експерти побоюються, що Росія може оголосити велику мобілізацію після осінніх виборів. Якщо це станеться, то вони можуть отримати ініціативу у війні та навіть прорватися на критичних ділянках фронту. Як ви вважаєте, що означатиме така мобілізація для України і чи піде Росія на цей крок?
Імовірність того, що Росія щось подібне зробить, висока. Я пам’ятаю, як останній раз був на передовій на початку цього року і питав командирів та бійців про це питання. Перша відповідь була: “О, добре. У нас буде більше цілей”. Тобто, на фронті це сприймають як додаткові цілі. І це позитив для української сторони, бо нам просто буде більше кого вражати.
З російської перспективи, як ми щойно говорили, це означає, що ще більше сімей у Російській Федерації відчують цю війну. Ще більше сімей отримають інформацію про те, що їхній чоловік, брат, син чи хтось інший пішов на фронт і не повернувся додому. І це стає ще одним голосом за те, щоб повернути всіх наших людей додому з російської сторони.
І знову ж таки, це наближає нас до, як я вважаю, російського колапсу, дуже схожого на те, що ми бачили у 1991 році з розпадом Радянського Союзу. Величезною частиною розпаду було рішення вторгнутися в Афганістан і витратити там так багато часу, особового складу та техніки, що це завдало шкоди радянській економіці і суттєво прискорило колапс. І, знаєте, вчора (розмова відбулася 25 серпня 2026 року, – 24 Канал) ми якраз відзначали 35 років Незалежності України – частково це також було святкування того ж розпаду. Тому, на мій погляд, зараз ми повторюємо цей сценарій. Це величезні вигоди для України та західних партнерів.
Але, на вашу думку, навіть з мобілізацією Росія реально використає цю силу для захоплення нових територій або ситуація на фронті не зміниться?
Я не припускаю, що ситуація на фронті дуже сильно зміниться. Коли я був в Україні на початку цього року, я відвідував виробництво Skyfall. Вони роблять повітряні дрони, і я був дуже вражений тим, який обсяг вони здатні виробляти щодня – 24 години на добу.
Ми знаємо, що російська сторона також виробляє багато дронів. Однак наша сторона довела, що використовує їх краще. І особливо з усіма іншими західними партнерствами, які має наша сторона, а також можливістю ділитися технологіями із західним світом, зі Сполученими Штатами та європейськими країнами, – навіть якщо на фронті з російської сторони зросте кількість особового складу, я вважаю, що українська сторона дуже добре це нівелює за рахунок технологій та тієї бойової.
Чи може Росія відкрити новий фронт? За даними наших розвідслужб, великий ризик, що Путін знову піде на Київ і спробує захопити шматок території в Київській області. Водночас президент говорить про можливий конфлікт у Європі, країнах НАТО, де Путін використає все, що в нього залишилося, і почне війну де-небудь у країнах Балтії, Польщі чи ще десь. Яка ваша оцінка цієї можливості?
Я вважаю, що є висока ймовірність того, що Путін чи Росія заявлять, що планують відкрити ще один фронт. Але враховуючи те, що ми бачимо – корупцію в їхній логістиці, корупцію в їхній командній структурі, – висока ймовірність, що вони захочуть це зробити, але не зможуть втілити це в реальність способом, який дійсно становив би законну загрозу українській стороні.
Українські розвідувальні служби дуже добре роблять свою роботу. Коли я був тут на початку цього року, я міг поговорити з одним з моїх українських друзів, якого нещодавно підвищили до командира власної групи. Один з росіян, якого він захопив, перебував у вогневій позиції. І він пішов до цієї позиції і звернувся до нього за позивним. Тобто, він точно знав, хто там знаходиться.
Наші розвідслужби настільки добре працюють, що змогли передати українському командиру на землі позивний росіянина, який сидів у цій позиції. Тому замість того, щоб просто кричати “виходь”, він міг звернутися до нього на ім’я.
І це справляє величезний психологічний ефект, коли ти взаємодієш з ворогом. Це просто добрий приклад того, що наша сторона дуже добре отримує розвіддані і не дає російським планам реалізуватися так, як того хоче Росія. Так що війни з НАТО я не бачу.
Якби хтось на кшталт Путіна був би настільки дурним, щоб напряму атакувати країну НАТО, то, ймовірно, це було б просто добрими новинами для іншої сторони, бо це дозволяє іншій стороні діяти дещо вільніше в тому, як ми вирішуємо російську проблему.
Путін іде шляхом Гітлера, поки Росія стрімко деградує
Давайте поговоримо про ситуацію всередині Росії. На початку інтерв’ю ви говорили, що росіяни нарешті починають відчувати цю війну і бачити наслідки рішень Путіна. Перед виборами у них також була партія “Яблуко”, але тепер її заблокували.
Так, це опозиційна партія, перша з антивоєнними гаслами, і Путін злякався навіть такої штучної опозиції. Він вирішив її просто заблокувати. І зараз, чесно кажучи, очевидно, що настрій у Росії щодо війни не такий вже й позитивний. Можливо, вони починають думати, що час нарешті завершити цю війну.
Але з цією мобілізацією і взагалі з усім цим, особливо враховуючи, що ви бачили війну в Україні своїми очима, як далеко готовий зайти Путін?
Я думаю, він готовий зайти так далеко, щоб зруйнувати свою країну, і зробить це так, що сам не побачить це саме так.
Так само, як Гітлер не бачив цього так, коли вирішив вторгнутися до Радянського Союзу. Він не сприймав це як гарантовану поразку, але всі інші бачили це саме так.
Тому ми маємо так багато спільного між Путіним і Гітлером, що я щиро вважаю: Путін доведе це рівно до того моменту, де буде повна гарантована поразка Російської Федерації, і, сподіваюся, до такого рівня, що Російська Федерація не зможе відновитися найближчим часом – не найближчі 10 чи 20 років, щоб нам не довелося стикатися з тією ж проблемою через 10 чи 20 років.
Я вважаю, що висока ймовірність буде дуже схожою на те, що ми бачили у Гітлера: на певному етапі була дуже сильна держава – Німеччина, але рішення, які він прийняв, призвели його до повного краху, особливо партію нацистів. І реальна загроза того, що вони можуть щось здобути надовго, зникла так, що весь світ зрозумів: вони більше ніколи цього не зроблять. Принаймні, в межах нашого життя і кількох наступних поколінь. Німеччина більше не загрожувала європейським країнам, а тепер, майже через 100 років, вона є союзником і сильним партнером для європейських держав.
Я вважаю, що зараз у Росії відбувається дуже схожа ситуація з Путіним: він вірить у власну пропаганду, вірить у брехню і не хоче дивитися на правду та реальність. І ми знаємо, що російський уряд не має жодних ознак того, що він справді дбає про своїх громадян.
Вони не турбуються про людей у віддалених стражденних регіонах – чи то через зникнення родичів, чи то через загибель на фронті, чи то через те, що когось захопили в Україні. Коли всього цього накопичується так багато, – це призводить до якоїсь революції. І ми бачили щось подібне тут 35 років тому: люди зрозуміли, що хочуть відійти від цієї недолугості, яка відбувається.
А як ці меседжі читають у США, особливо з точки зору підтримки України? Зараз мирні переговори з Росією, по суті, буксують, реальних результатів немає. Але чи розуміє Білий дім принаймні те, що у Росії немає козирів?
Коротка відповідь – так, я так вважаю. Це була моя теорія вже досить давно. Враховуючи, як будувалося партнерство між Сполученими Штатами та Україною, як відбувається взаємодія між двома країнами, і враховуючи, що США також активно тиснуть на європейські країни, щоб ті збільшували допомогу, – для мене це остаточно підтверджує, що на Заході, включаючи Сполучені Штати, є спільний підхід до того, як поводитися з ними. Так само європейських військових.
Фото – фейсбук Matthew Sampson
Але це допомагає нам краще гарантувати, що Росія знищує сама себе – так само, як це сталося у 1991 році. Все це певною мірою відбувалося ще й тому, що ми дуже сильно допомагали їм у самознищенні, бо бачили, куди все йде. І Росія справді не хотіла допомоги від Заходу, хоча були спроби взаємодії, спроби здобути мирне співіснування, рухатися далі і жити своїм життям. Але ми бачили, що вони справді хотіли просто зруйнувати самих себе. І, звісно, Путін ніколи не побачить це саме так, але реальність така.
Мобілізація жінок та проблема підготовки в Україні
Давайте поговоримо також про можливість мобілізації жінок в Україні. У Росії, звісно, багато людського ресурсу, але в Україні ситуація інша. Ми справді маємо труднощі з мобілізацією, бо люди втомилися від цієї війни. У нас немає добрих законів, які дозволяли б людям, що воюють 12 чи 5 років, піти додому, а замінити їх просто ніким. Ситуація дуже важка, і будь-яке рішення щодо цієї теми в Україні, я б сказав, непопулярне. Зараз обговорюється можливість мобілізації жінок, а Кіт Келлог в нещодавньому інтерв’ю сказав, що це може бути позитивним рішенням. Що ви скажете про це? Чи можуть жінки реально покращити ситуацію та бути корисними на фронті?
Зараз я знаю кількох жінок, які воюють на передовій. За роки своєї служби на фронті тут я зустрічав багатьох жінок у формі, які воювали і робили ту роботу, яку потрібно було робити. Тобто жінки вже там, вони вже допомагають, вони вже воюють за свою країну і успішно допомагають нашій стороні в цій боротьбі.
Але одна річ, яку я б дуже хотів бачити, – це міцне партнерство між Заходом, особливо Сполученими Штатами, та Україною для підвищення якості підготовки. Я працюю над цим з кількома людьми з американської сторони. Я вважаю, що це була б чудова можливість для американців та українців краще зрозуміти український досвід і те, що вони засвоїли на фронті ціною багатьох загиблих українців, отримавши безцінні уроки для нас – і водночас допомогти інфраструктурі, необхідній для навчання людей.
Я знаю, що ще на початку цього року існувала серйозна проблема, і, як я вважаю, вона триває: людей призивають більше, ніж Україна здатна навчити. Тобто щомісяця все більше людей підписують контракт, а потім сидять вдома чотири місяці і чекають можливості потрапити на базову підготовку.
Це величезна проблема. Частково вона зумовлена війною, бо важко мати добру, сильну навчальну інфраструктуру, якщо її можуть вдарити ракетами чи дронами. Це частина обставин.
Але у США такої проблеми немає. У США ми дуже добре вміємо забезпечувати високу якість підготовки. Ми бачили це на прикладі пілотів F-16: вони поїхали до Сполучених Штатів, пройшли там усі навчання, потім повернулися сюди, отримали F-16 і змогли робити справді ефективні речі, щоб захищати українських людей. І це величезна інвестиція для обох сторін. Саме цього я хотів би бачити більше.
Щодо призову, якщо чесно, я б з егоїстичних міркувань хотів, щоб вік призову знизили порівняно з тим, який він зараз. Я був у середній школі, дуже молодий, це був мій перший рік у старшій школі, коли я бачив атаку 11 вересня у своїй країні. І вже в тому віці я вирішив, що хочу піти в армію. Я і багато інших чоловіків та жінок мого покоління дуже швидко вирішили, що хочемо добровільно піти і вирішити цю проблему.
Коли я закінчував школу у 2005 році, у США можна було підписати військовий контракт з 17 років, якщо була згода батьків. Я підписав свій контракт у 17 років, буквально через кілька місяців після того, як мені виповнилося 17, за дозволом матері. Для мого покоління це було нормою: як тільки ти досягав віку, коли можна легально підписати контракт, – ти підписував контракт і розумів, що хочеш піти до Морської піхоти, Армії, Флоту чи Повітряних сил, ти, ймовірно, опинишся або в Іраку, або в Афганістані, і, ймовірно, по тобі стрілятимуть.
Фото – фейсбук Matthew Sampson
Було гарантовано, що ти, скоріше за все, потрапиш у зону бойових дій, бо коли я підписував контракт у 2004 році, ми вже воювали у двох різних країнах. Тобто, може, ми не повернемося додому пораненими чи вбитими, але ми точно зіткнемося з ворогом у бою. Однією з причин, чому моє покоління так охоче йшло служити, особливо в молодому віці, було те, що ми розуміли: якість підготовки дуже висока, і нас навчать належним чином, щоб ми мали реальний шанс вижити під ворожим вогнем.
Саме цього я хочу і тут, щоб навчальна програма стала величезною перевагою як для українців, так і для американців. Я думаю, це вирішить багато проблем, щоб 100% людей, які добровільно йдуть до армії в Україні, могли отримати підготовку настільки швидко, наскільки це потрібно, а не підписуватися, а потім їхати додому і чекати три чи чотири місяці, нічого не роблячи, поки люди гинуть на фронті, де потрібен особовий склад. Між цими двома підходами, я думаю, ми могли б побачити величезну позитивну різницю на фронті та зберегти набагато більше життів.
Зима, Patriot і виробництво ракет в Україні
Давайте також поговоримо про майбутню зиму. Це важка тема для всіх українців. Ми вже пережили дуже важку зиму – не тільки через холод, але й через російські атаки майже щодня, без тепла, коли на вулиці мінус 20, 25 градусів, без гарячої води, без електрики. Це було схоже на фільм жахів. І зараз ми, можливо, побачимо те саме. Моє питання стосується ракет Patriot. Я розумію, що це дуже складне питання. Українська сторона просуває тему перехоплювачів у багатьох країнах, але ми знаємо, що багато зараз у США. У чому проблема з їхнім постачанням? Ми знаємо, що є конфлікт на Близькому Сході, але чи є можливість хоча б частково закрити потреби України?
Я вважаю, що така можливість є, особливо якщо згадати минулу зиму. Наскільки я знаю, це була найхолодніша зима за останні, можливо, 14 чи 15 років, щонайменше, для київського регіону. І ще на додачу зруйнована інфраструктура. Наскільки мені відомо, люди помирали у своїх квартирах просто тому, що замерзали до смерті і не було способу зігрітися. Це реальна проблема.
Захід, здебільшого, спостерігав це в реальному часі і почав готуватися, і я вважаю, що деякі з цих підготовчих кроків здійснюються навесні та влітку, а коли ми переходимо до осені, ці партнерства проявляються краще, ближче до зими, щоб вирішувати ці проблеми.
Щодо Patriot, я дуже захоплений можливістю того, що Україна справді отримає ліцензію на виробництво Patriot тут, в Україні. Лише двом іншим країнам у світі ми давали таку ліцензію, і це було давно. Я бачив у медіа, що президенти вже нібито поговорили, і створилося враження, що рішення вже прийнято. Однак якщо подивитися на деталі, президенти справді погодилися, що є бажання дати Україні ліцензію на виробництво ракет Patriot.
Але в США, якщо американський уряд не володіє всією ліцензією повністю, він не може просто змусити приватну компанію це зробити. Якщо будь-яка частина ліцензії належить приватній компанії, то саме ця компанія повинна вирішити, чи має це для неї сенс, так чи ні.
Фото – фейсбук Matthew Sampson
Є процедури, які повинні пройти через Міністерство оборони або Міністерство війни, а також Державний департамент, щоб легально експортувати цю ліцензію саме в цю країну та вирішити, як буде захищена ця інформація. Це проблема, з якою ми стикалися в дискусіях щодо F-16, Abrams, HIMARS і подібного озброєння. Я пам’ятаю, що був на деяких високорівневих зустрічах, де це обговорювалося, і одним з занепокоєнь було: як саме ця інформація буде захищена в Україні?
Один зі страхів полягав у тому, що робити, якщо росіяни захоплять танк Abrams. І зовсім недовго знадобилося, щоб росіяни вже їздили на одному з наших Abrams. Це не тільки соромно для американської та української сторони, але й означає, що вони отримали доступ до платформи, на якій раніше не могли тренуватися напряму. І єдина причина, чому вони отримали до цього доступ, – ми погодилися на постачання цього обладнання в Україну. Так, війна є війна: іноді ти забираєш їхню техніку, іноді вони забирають твою – це нормально. Але я думаю, що саме це частина нинішньої розмови про Patriot: як зробити так, щоб класифікована інформація залишалася класифікованою. Вона адже не секретна просто так.
І ми не хочемо, щоб ворог дізнався цю інформацію, бо якість цього продукту дуже висока. І одна з причин, завдяки якій ми зберігаємо настільки високу якість, полягає в тому, що ворог не знає точно, що всередині. Тому він не може ефективно протидіяти йому, якщо не знає його вмісту.
Наскільки я розумію, більша частина нинішньої дискусії в США щодо Patriot – це як гарантувати, що ми випадково не допоможемо ворогу, надавши уряду України більше доступу до цієї конкретної системи озброєння.
Один експерт сказав мені, що російських балістичних атак стане менше, якщо Україна отримає свої балістичні ракети. Що ви думаєте про це? Чи стане це реальним переломним моментом у війні? Чи стануть Росія та Україна тоді на один рівень ударних можливостей і, можливо, російська сторона нарешті сяде за стіл переговорів?
Я вважаю, що якби Україна могла напряму атакувати Росію балістичною зброєю, це справді прискорило б усе інше, про що ми вже говорили, тобто, щоб люди на іншому боці відчули таку війну на собі. Це дуже важливо.
Дуже важко пояснити щось подібне навіть військовим, не кажучи вже про цивільних, поки вони самі не переживуть це на власному досвіді – що таке, коли така зброя падає поруч і ти реально розумієш, яке руйнування вона несе, особливо з тією дальністю, якою вона здатна вражати. І особливо якщо вона має точні системи наведення, так що можна бити по конкретних будівлях або по конкретній частині міста, а не просто по Москві як загальній цілі.
І ми бачимо, що Росія іноді просто б’є по випадкових частинах України, а іноді – спеціально по лікарнях та іншій інфраструктурі, яку взагалі не слід атакувати, коли дві країни воюють між собою. Зазвичай є спільне розуміння того, що не повинно бути мішенню.
Ми це відчули навіть в історії США: вчора був День Незалежності України – 24 серпня – і в цей день нашу столицю колись підпалили британці (і канадці, – 24 Канал). Британці вторглися до Вашингтона у 1814 році. У нас було дуже велике військо, але ми залишили столицю без захисту, і вони спалили її.
Але вони також пропустили деякі будівлі, які могли б підпалити, бо розуміли: деякі речі не є військовими цілями. Білий дім є військовою ціллю. Будівля Капітолію – військова ціль. Це інституційні об’єкти, і вони їх знищили. Але навіть у випадку Білого дому вони спочатку переконалися, що там нікого немає, а потім вже підпалили його. Тобто йшлося не про те, щоб просто вбити якомога більше людей у будівлі, які не мають стосунку до бойових дій. Є правила війни, а з Росією ми цього не бачимо.
З українського боку ми це маємо: цілі, які Україна атакує – це легітимні військові цілі. Кілька днів тому я бачив у мережі відео, де Росія вбила випадкового хлопчика, який просто їхав на велосипеді десь поблизу фронту, влучивши в нього FPV-дроном. І українська сторона, західна сторона просто так не робить. Наша сторона не бачить жодної цінності в тому, щоб вбивати випадкових цивільних тільки заради вбивства.
Тому якщо Україна зможе виробляти балістичні ракети та знищувати військові цілі, я думаю, це вплине на загальний настрій людей на російській стороні, на їхній бойовий дух, і це буде величезним плюсом для нас на Заході.
Поїздка в Україну та робота у Вашингтоні
На завершення поговоримо про вашу поїздку в Україну. Ви щойно приїхали і ви приїхали в значущий день – вчора був День Незалежності України. Ви святкували тут, у Києві, і, як ви сказали, потім поїдете на фронт, а після цього плануєте знову виступати у Вашингтоні, лобіюючи українські інтереси та потреби. Які ваші плани в Україні, куди ще ви поїдете, з ким будете говорити і яке повідомлення західній аудиторії та Білому дому ви знову передасте цієї осені?
Так, я планую повернутися до Вашингтона, округ Колумбія, вже за кілька тижнів. Там відбудеться Ukraine Action Summit, куди приїжджають сотні й сотні людей з усього світу, щоб представляти свої штати в США. Минулого разу, на початку цього року, нас було приблизно 750 осіб, які представляли всі 50 штатів плюс Пуерто-Рико, яке є однією з наших територій.
У нас було близько 450 зустрічей, що майже охопило весь склад Палати представників та Сенату. У Сенату, як ви знаєте, 100 офісів, у Палати – приблизно 430, тобто разом це близько 530 офісів. І майже всі вони були охоплені. Це, безумовно, буде нашою метою і цього разу.
Серед основних тем, які ми, я думаю, будемо обговорювати, будуть санкції проти Росії. Як використати заморожені російські активи для відновлення України? А також українські діти, яких викрала Росія. Ми знаємо, що Україна має список із понад 20 тисяч імен українських дітей, викрадених до Росії. Це вже кілька різних рівнів воєнних злочинів.
На фронті ми бачили, що деяких із цих дітей озброюють: одягають у російську форму, дають зброю, відправляють на фронт воювати проти українців. І коли вони воюють проти нас, у нас немає способу дізнатися, що вони народилися в Україні і, можливо, були в Україні ще минулого року чи кілька місяців тому. Це дуже велика проблема.
І навіть якщо список імен, який у нас є, – це лише близько 20 тисяч, ми вважаємо, що насправді йдеться щонайменше про кілька сотень тисяч. Росія відкрито говорить про 700 тисяч, але ми знаємо, що вона багато в чому бреше. Тому ми будемо і далі наполягати на американській стороні: якщо США беруть участь у будь-яких переговорах чи мирних переговорах, одна з умов, які не можуть бути предметом торгу, – це повернення всього списку цих українських дітей назад в Україну, щоб вони могли жити нормальним, здоровим і безпечним життям.
Фото – фейсбук Matthew Sampson
Саме це ми будемо обговорювати у Вашингтоні. Я також принесу туди всі знання, які отримаю на фронті, коли поїду наступного тижня. Це дуже важливо для моїх зустрічей у Вашингтоні.
У мене добрі стосунки, наприклад, з Офісом сенатора Келлі. Він був тут, коли ми були в Одесі на Black Sea Security Forum. Він дуже залучений до того, що відбувається. Інші люди, які були тут тільки на вихідних, такі як сенатор Блюменталь, теж дуже активні. Він був в Одесі на початку року на Black Sea Security Forum. Це ще більше підтверджує: в керівних колах багато людей, які бажають посилювати відносини між Сполученими Штатами та Україною.
І це позитивно для всіх аспектів українського суспільства – для військових, уряду і цивільних. Я дуже радий бути частиною цього. Я радий, що можу поділитися своєю перспективою з фронту, тим життям, яке я проживав багато років, тим, що справді відбувається, що справді буде корисним, а що, можливо, не буде. Щоб ми не витрачали даремно час і ресурси.
Тобто загальна мета – не тільки як допомогти в окремих ситуаціях, але й просто посилити стосунки між нашими двома народами та нашими двома країнами. У довгостроковій перспективі це дає набагато більше позитиву для загальної ситуації та якості життя українців у Європі, які теж не хочуть бути захопленими Росією. І я особисто дуже хотів би побачити крах Російської Федерації.
Так, це і є наша мрія, і я сподіваюся, що наші мрії збудуться. Дякую вам за вашу підтримку України та за те, що ви приїхали до Києва. Я щиро сподіваюся, що після вашого візиту на фронт ви знову прийдете до нашої студії, і ми скоро поговоримо. Слава Україні!
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Джерело: www.24tv.ua