Я розумію сарказм та єхидство українців з приводу візиту глави ЦРУ Джона Реткліффа до Москви.
Але він точно туди полетів не для того, аби морально підтримати Путіна. Для цього візиту були якісь дуже серйозні причини, про які ми не знаємо.
В мене є підстави сподіватися, що цей візит був скоріш на користь Україні, ніж на шкоду.
Є така версія, що Путін задумав вдарити по одній з країн НАТО. Аби спробувати на смак 5-ту статтю. Реткліфф прилетів, аби сказати: “Не роби цього, чувак! Буде дуже погано!”… Але це лише версія…
Сполучені Штати Америки – дуже сильна держава. Супердержава! І навіть жоден Китай поряд не валявся, попри надування обох щік. Хай би там Трамп на троні не всиджувався, але це США! Сьогодні Трамп є, завтра нема. Минули ті часи.
І допомога Америки Україні за всі роки війни – більше, ніж просто допомога. Це стратегія впливу. І політика щодо України, Європи, світу визначається не Трампом, а секретними людьми в темних костюмах, чорних краватках і “авіаторах” Ray-Ban.
Минулого тижня, на презентації книги Данила Лубківського, у Черкасах одна жінка запитала: чому світ такий байдужий до нас?
Данило відповів: це не так! – Звісно, нам би хотілося, аби все й одразу з усіх боків. Так воно не є, на жаль! Але! Ще ніколи в історії жодна країна не отримувала такої великої допомоги в таких обсягах і масштабах, яку отримуємо ми.
І мова не тільки про Америку. Британія, Франція, Німеччина, Швеція, Фінляндія, Румунія, Болгарія, Італія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Іспанія, вся Балтія!
Світ бачить, що це екзистенційний, цивілізаційний конфлікт, а не локальна бійка. Війна віків, війна світів.
Тому: маємо, що маємо. Мусимо це цінувати й дякувати.
Уявіть собі вояків УПА наприкінці Другої світової. Вони теж на щось сподівалися від вільного світу… А їх просто викреслили з усіх розрахунків, і з історії.
Їм було тяжче… Нас світ не забув і не покинув. Світ не втомився від України. Простим, звичайним людям, обивателям набридають новини з нашими згорілими будинками і вирвами від російських ракет. Така людська природа: я не хочу цього бачити, мені це не цікаво… На наше щастя, світом керують не прості люди! “Непрості”, – як писав Тарас Прохасько.
Тому, тримаймося! Тим більше, що в нас інших варіантів, як триматися – немає!