35 років у своїй країні ми виборюємо право бути українцями. З першого дня нашої незалежності нам доводиться усьому світу і самим собі доводити, що ми маємо право на існування, право на власну державу, право на власну гідність, право не бути розстріляними, розбомбленими, замордованими голодом, право не бути русифікованими і меншовартісними.
Можливо, в історії і були нації, що боролись за власне виживання довше за нас, але ми, здається, єдині у ХХІ столітті, хто у власній державі вимушений доводити зовнішнім ворогам і внутрішнім негідникам, що ми хочемо бути українцями і готові за це битися вогнем і мечем.
Те, що Україна вже 35 років тримається, незважаючи на московські і не лише московські плани нашого демонтажу, незважаючи на важку кровопролитну війну на виживання, незважаючи на самовбивчу корупцію і капітулянтство, – є справжнім дивом. Логікою ви не поясните, чому і як ми досі тримаємось, бо по всіх параметрах ми давно вже мали впасти. Але у Бога на нас інші плани, можливо, молитви і мрії мільйонів українців, що мріяли про свою країну, де ми будемо господарями, а не кріпаками і холопами, нарешті реалізуються.
Свободу не дають, її беруть зброєю в бою. Ми мали прийти до цієї війни, бо мали виборювати право бути українцями. Давайте чесно: справжніми авторами нашої незалежності є наші військові, що, вгризаючись у рідну землю, не віддають її ворогу. Поети, літератори, письменники, політики і лідери думок оспівували уявну, якусь метафізичну Україну. А цю пошматовану, реально існуючу Україну прямо зараз омивають кров’ю її захисники зі Збройних сил. Без чоловіків і жінок, що тримають зброю, у нас не було б ніякої України, а враховуючи російські плани на знищення українськості як такої, у нас не було б і українців.
З 35-ю річницею нашої Незалежності! Тримаємо оборону, відповідаємо вогнем, рятуємо життя!