Заява Михайла Федорова, що комусь видається слабкою через відсутність конкретних прізвищ, а комусь – сильною, бо очікувалася певність від виступаючих проти Зеленського, знаменує собою початок політичної гри. Ця гра є ширшою, ніж лише кампанія Федорова.
1. За місяць після відставки Федорова український політикум окреслив два суттєві рухи:
- Прихильники так званої “Самопомочі 3.0”, включно з антикорупціонерами, отримали політичного лідера, якого їм бракувало. Сергій Притула таким не став, а інші не заявили про себе.
- Частина колишніх прихильників Зеленського, які шукали нових політичних проєктів, частково перейшли до Федорова. Саме прихильники Зеленського є головними донорами його проєкту.
2. Як би це дивно не звучало, заява Федорова стосується не стільки виборів, скільки теми оновлення (чи очищення) влади, про яку говорив Зеленський у 2019 році. Вибори є опцією, до якої Федорова штовхає найближче оточення та спонсори. Він погодився, прийнявши цю гру. З їхньої точки зору, це гра, де вони виграють у будь-якому разі. У разі швидких виборів Федоров матиме шанс показати добрий результат (31 грудня 2018 року Зеленський теж не вірив у перемогу, а люди схильні повторювати успішний досвід). Якщо ж виборів не буде, вони матимуть змогу зміцнити своє ядро та продовжити ослаблення Зеленського.
3. Багато хто, безсумнівно, почне говорити про повторення подій 1917-1921 років. Однак, ця публічна дискусія, ймовірно, зведеться до того, що перед Зеленським постане дилема: або призначення технічного уряду “народної довіри” (де низка ключових гравців вестиме власну політичну гру), або ж різке зростання кількості тих, хто прагнутиме дострокових виборів. За будь-яких обставин, це призведе до зменшення політичної ваги Зеленського.
4. Я неодноразово писав, що основами української держави, окрім армії останніми роками, історично були два стовпи: силовики та регіональні еліти. Регіональні еліти традиційно розподіляють свої ресурси між різними політичними силами, очікуючи слушного моменту для зміни позицій. Основна боротьба триває за силовиків. На тлі російсько-української війни це може виглядати абсурдно, але можливість відкривати кримінальні провадження залишається потужним важелем впливу. Тому слід розуміти: паралельно з видимою картиною мирних протестів відбувається значно складніша кулуарна гра, сповнена зрад та інтриг.
Варто зазначити, що ані у 2003-2004, ані у 2013-2014, ані у 2019 роках подібного за масштабом не спостерігалося, попри те, що президенти в ці періоди мали значно більший вплив на силовиків.
5. Для розуміння: не потрібно бути видатним аналітиком, щоб усвідомити, що Росія активно включиться в гру “потрібні вибори”. Одним з аргументів, до речі, буде те, що їм вдалося провести вибори до Думи на окупованих територіях. На жаль, за менш ніж місяць до виборів влада не вжила жодних заходів для їхньої легітимізації де-юре.
Насамкінець, вибори досі не відбувалися з двох причин: страх перед війною переважив потребу у виборах, а також низькі рейтинги Зеленського, який має мінімальні шанси на перемогу. Вибори відбудуться в той момент, коли страх війни стане меншим за бажання висловити своє ставлення до чинної влади.