Грузинський прем’єр Кобахідзе заявив, що країна не відновлюватиме дипломатичні відносини з Росією, доки Москва не перегляне визнання Абхазії та Південної Осетії. Хоча це твердження звучить голослівно і здається спробою розпалити конфлікт між Тбілісі та Москвою, подібні висловлювання грузинська сторона (навіть “Грузинська мрія”) робила постійно й практично щорічно.
Так само грузинське МЗС щорічно порушує питання окупованих територій, навіть попри владу промосковської “Грузинської мрії”. Про це пише Дмитро Корнієнко.
Чому нова заява грузин заслуговує на увагу?
Напередодні Велика Британія, Німеччина, Франція та Італія засудили дії Кремля в Південній Осетії та Абхазії (це традиційно) й окремо наголосили на підвищеному ризику анексії Південної Осетії, тобто приєднання квазіутворень безпосередньо до Росії.
Але перш ніж продовжити цю тему, важливо нагадати про інше. Напередодні виборів до грузинського парламенту у 2024 році активно циркулювали чутки, що промосковський олігарх Іванішвілі нібито домовився про повернення окупованих територій Грузії в обмін на відмову від євроінтеграційного курсу країни, ухвалення закону про іноагентів та перетворення Грузії на конфедеративну державу.
Навіть були витоки записів переговорів кремлівських високопосадовців із представниками Іванішвілі, а сам прем’єр Кобахідзе на тлі цих чуток тоді раптово заявив, що планує повернути окуповані території мирним шляхом до 2030 року.
Це породило кілька теорій:
- Одна теорія наголошувала, що це був передвиборчий хід, за допомогою якого “Грузинська мрія” намагалася здобути конституційну більшість нібито для майбутніх змін до Конституції з метою повернення окупованих територій.
- Друга — що Кремлю стає дедалі складніше фінансово утримувати окуповані й депресивні території Південної Осетії та Абхазії, тому виникла ідея покласти фінансовий тягар за них на Тбілісі (начебто повернувши), але зберегти політичний контроль над усією Грузією через “умови конфедерації”.
- Третя — що це гра олігарха Іванішвілі для політичного повернення до Грузії.
Яка теорія є слушною, сказати важко. Нам же важливо розуміти існування цього “диму”, спричиненого суто електоральною грою чи політичним процесом.
Після грузинських виборів курс на анексію Південної Осетії, навпаки, посилився.
Під час виборчого процесу росіяни всіляко демонстрували проблеми у взаємодії з окупованими грузинськими територіями. І хоча час від часу це траплялося і до виборів, за моєю суб’єктивною оцінкою, демонстрація розбіжностей була надто показовою.
Ймовірна мета — посилити уявлення про те, ніби “там є проблеми”, і Кремль примусово готує Південну Осетію до реінтеграції до Грузії.
Але після того, як відбулися вибори, і грузинська влада значною мірою придушила протести, Кремль різко прискорив курс на політику юридичної окупації Південної Осетії.
Що відбувається у Південній Осетії?
9 травня 2026 року Путін та “президент” Південної Осетії Гаглоєв підписали “Договір про поглиблення союзницької взаємодії”. Сам Гаглоєв назвав цей договір “початком возз’єднання осетинського народу” (але не уточнив, з ким).
22 червня Гаглоєв під час чергової зустрічі з Путіним заявив вже про “рішучі кроки щодо об’єднання Росії з Південною Осетією”. 23 червня він склав повноваження президента й уже наступного дня був призначений радником Путіна. Такий він — президент “незалежної Осетії”.
Трохи з біографії Алана Гаглоєва — це кадровий співробітник КДБ, який проходив спеціальну “президентську” програму навчання у Владикавказі. До того, як стати “президентом” Південної Осетії, він 18 років керував там відповідним відділом КДБ.
23 червня Гаглоєв передав владу Марату Камболову, який є уродженцем Росії, а не Південної Осетії, дійсний державний радник Росії першого ступеня, пройшов навчання в Російській академії державної служби при президенті, а до 2021 року взагалі був особисто призначеним Путіним директором “Курчатовського інституту” в Москві.
Але Камболов у 2026 році різко піднявся кар’єрними сходами в Південній Осетії:
- У травні 2026 року Гаглоєв призначив Камболова своїм радником. На цій посаді Камболов якраз займався підготовкою “Договору про поглиблення союзницької взаємодії” з Росією.
- 16 червня 2026 року Камболов став головою уряду, а вже 23 червня Гаглоєв пішов у відставку, зробивши його одночасно і головою уряду, і в.о. президента Південної Осетії за посадою.
Очевидна рокіровка Кремля: з і без того лояльного Гаглоєва (але осетина) на цілком слухняного Камболова, який просуває ідею “возз’єднання” (анексії) Південної Осетії і який, власне, підготував перші договори для цього.
Саме цими подіями зумовлене окреме заява країн Європи про прагнення Кремля до анексії Південної Осетії.
Навіщо Кремлю приєднання Південної Осетії?
Ймовірно, за одним зі сценаріїв, це стане для Кремля “кнопкою”, яку в разі провалу наступу на Донбасі можна буде натиснути, щоб кинути “гой-да-патріотам” кістку у вигляді вже не де-факто, а де-юре анексії Південної Осетії. А зараз ми бачимо процес створення такої “кнопки” та розстановки людей, щоб, у разі потреби, використати її як метод відволікання уваги від невдоволення в якийсь критичний момент.
На тлі всіх цих процесів не так вже й дивно виглядає заява прем’єра Грузії Кобахідзе на початку травня 2026 року “про готовність своєї країни до кроків, спрямованих на максимальне відновлення відносин з Україною та розвиток міжурядового діалогу”. Ймовірно, це спроба Грузії через Україну частково відновити довіру ЄС, який заморозив грузинську євроінтеграцію.
Цим самим грузини прагнуть збалансувати (намагаються збалансувати) дії Кремля, так само як Лукашенко намагається балансувати з Китаєм. До речі, Грузія зараз теж активно взаємодіє з Пекіном, і щоб грузинські дії для Пекіна були ще привабливішими, Тбілісі потрібно відновити діалог із ЄС.
Джерело: www.24tv.ua