Мовознавиця розвіяла популярні міфи про назви родичів та розтлумачила значення давніх слів.
Українська мова містить чимало давніх назв родичів, які сьогодні можна зустріти переважно в літературі чи окремих регіонах. Філологиня Олена Онуфрієнко у коментарі УНІАН розповіла, що означає слово “вуйко”, чим він відрізняється від “стрия”, кого насправді називають “небогою” та чи є слово “тьотя” суржиком.
Що означають слова “вуйко”, “вуйна”, “стрий”, “стрийна” і “тета”? У яких регіонах України їх уживають і чи доречні вони в сучасному мовленні?
Ці форми слів, які означають родинні зв’язки, наразі найчастіше використовуються на Галичині, Закарпатті, Прикарпатті, Буковині та Поділлі – тому їх доречно вживати у цих регіонах, каже мовознавиця.
Також слова “вуйко” чи “стрий” доволі часто зустрічаються у художній літературі. Втім у сучасній мові є більш універсальні відповідники – дядько. Але використання форм “стрий” чи “вуйко” не буде помилкою – словники фіксують їх як нормативні діалектизми чи регіоналізми, пояснила вона.
Втім філолог додала, що вони мають питоме українське коріння і надають нашій мові більшої забарвленості.
“Попри те, що обидва ці слова означають дядька, у випадку із “вуйком” йдеться про брата матері, а ось “стрий” – це дядько по батьку. Відповідно “стрийна” – це тітка по батьку або дружина стрия, а “тета” – частіше сестра матері, втім форма тітка вживається і до тієї, і до тієї родички”, – зазначила Онуфрієнко.
Як українською правильно називати дітей двоюрідних братів і сестер? Чи нормативні форми “двоюрідний племінник” і “двоюрідна племінниця”?
“Питомі українські відповідники – це “небіж” та “небога” для племінника та племінниці відповідно. Тут в нашій мові немає розділення по ступені спорідненості. Тобто небожами є діти як рідного брата чи сестри, так і троюрідного. Є й ще старіші варіанти: братич та братаниця для племінників із боку брата (рідного чи двоюрідного) та сестринець і сестриця – із боку сестри. Але вживання складних форм по типу “двоюрідний племінник” та “двоюрідна племінниця” – абсолютно нормативні”, – зазначила філологиня.
Чи правильно називати братів і сестер батьків “дядьком” і “тіткою”? Чи можна казати “тьотя”, чи це суржикова форма?
Називати братів і сестер батьків “дядьком” і “тіткою” є абсолютно правильно, каже філолог. І навіть розмовна форма “тьотя” не є суржиком або русизмом – це слово є у тлумачному словнику української мови. Ба більше, наведені приклади із художньої літератури, додала вона.
“В лице привітний вітер віє. Лети, мій поїзде, лети! Там жде мене моя Марія, і мати, й сестри, і брати. Там жде мене моя бабуся і тьоті тихої любов” (Володимира Сосюра, 1958 рік).
Також слово “тьотя” зафіксоване в академічному Словнику української мови (СУМ) та присутнє в історичному словнику Бориса Грінченка.
Кого в українській мові називають “небожем” і “небогою”? Чи це повні відповідники слів “племінник” і “племінниця”, та чому вони майже зникли з повсякденного вжитку?
“Як я вже сказала, діти братів чи сестер – це небож (для хлопчика) та “небога” (для дівчинки). Будь-якого брата чи сестри. Але форми “двоюрідний племінник” і “двоюрідна племінниця” цілком нормативні, якщо ви хочете уточнити, що це діти саме двоюрідних братів чи сестер”, – пояснила філологиня.
При цьому за її словами “небож” та “небога” є повними відповідниками для слів “племінник” та “племінниця”, втім останні – русифікована форма. Під час Радянського Союзу перевага надавалася використанню саме слова “племінник” через його схожість із російським “племянник”.
Хто такі “внучаті племінники” та “внучаті племінниці” і чи нормативні ці слова в сучасній українській мові?
“Внучаті племінники” та “внучаті племінниці” – це діти ваших рідних племінників та племінниць. Ці слова також зафіксовані у словниках і подекуди використовуються навіть в юридичній практиці.
Втім на погляд філологині, прикметник “внучатий” – нехарактерний для української мови. Цей термін також наближений до російського відповідника, а ось природнішим для української мови було б використання терміну “двоюрідний онук” та “двоюрідна онучка”, пояснила науковиця.
Олена Онуфрієнко, кандидат філологічних наук, доцент.
Закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в школі, наукових установах і провідних українських видавництвах, зокрема в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка та Бібліотеці ім. В. І. Вернадського. З 1989 року працює в КПІ, де очолює кафедру української мови, літератури та культури.