До середини XIX століття Німеччина залишалася географічним поняттям, але не політичною реальністю. Все змінилося у вересні 1862 року, коли на політичну арену Пруссії вийшла людина, яка назавжди зламала старі європейські годинники та зібрала з їхніх деталей власну, небачену досі машину – Отто фон Бісмарк.
Його історію часто зводять до знаменитої формули про “залізо і кров”, але за нею прихована набагато обширніша драма. І “24 Канал” розповість про неї трохи детальніше.
Хто такий Отто фон Бісмарк, архітектор Realpolitik?
Європа середини XIX століття нагадувала складний, але крихкий годинниковий механізм, де кожна шестерня була ретельно відкалібрована дипломатами на Віденському конгресі 1815 року. Цей механізм переслідував єдину мету – не допустити появи нової гегемонії, здатної повторити руйнівний похід Наполеона Бонапарта. Німецький союз у той час являв собою строкату ковдру з 39 незалежних держав, королівств, герцогств і вільних міст, які мали спільну мову та культуру, але були паралізовані політичною роздробленістю та нескінченним суперництвом двох головних хижаків – Австрійської імперії Габсбургів та Прусського королівства Гогенцоллернів.
І так тривало доти, доки не почав будувати свою політичну кар’єру Отто фон Бісмарк. Він не був ані романтиком, ані ідеалістом. Бісмарк – типовий прусський юнкер, консерватор, який зневажливо ставився до ліберальних ідей революції 1848 року, коли німецькі інтелектуали намагалися об’єднати країну за допомогою парламентських дебатів і конституційних петицій. Для нього політика була мистецтвом можливого без сантиментів. Цей підхід увійшов в історію під терміном Realpolitik – політика, заснована на прагматизмі, силі та національних інтересах, а не на моральних чи ідеологічних догмах.
30 вересня 1862 року, ставши міністром-президентом Пруссії, Бісмарк виступив перед бюджетним комітетом прусського ландтагу. Парламент відмовлявся фінансувати військову реформу, і Отто кинув їм у обличчя слова, які стали пророчими: “Не промовами й рішеннями більшості вирішуються великі питання епохи – це була велика помилка 1848 і 1849 років, – а залізом і кров’ю”. Це була не просто красива метафора, а програма дій: “залізо” означало індустріальну міць Пруссії, її заводи, які вже відливали кращі у світі гармати, та її розгалужену мережу залізниць, а “кров” – повну готовність задіяти бездоганну армію.
Три кроки до імперії
Щоб об’єднати Німеччину під егідою Пруссії, Бісмарку потрібно було усунути конкурентів – Австрію, яка традиційно домінувала в німецькому світі, та Францію, яка панічно боялася появи сильного сусіда на східних кордонах. Бісмарк розіграв цю партію в три ходи, як геніальний шахіст. Спочатку Данський гамбіт у 1864 році – приводом послужила заплутана криза навколо герцогств Шлезвіг і Гольштейн. Бісмарк втягнув Австрію в спільну війну проти Данії, данців швидко розгромили, а герцогства розділили між переможцями. Але цей поділ був пасткою Бісмарка – спільне управління територіями неминуче створювало тертя між Пруссією та Австрією.
Другим кроком стала війна 1866 року. Забезпечивши нейтралітет Росії, яка пам’ятала підтримку Пруссії під час польського Січневого повстання 1863–1864 років, і Франції, якій Бісмарк дав туманні обіцянки територіальних компенсацій, Пруссія спровокувала конфлікт з Австрією. Європа очікувала довгої, виснажливої кампанії, але прусська армія з новими гвинтівками Дрейзе, які дозволяли стріляти лежачи й утричі швидше за австрійців, а також завдяки блискавичним перекиданням військ залізницями, розгромила австрійців лише за 7 тижнів.
Тут проявився геній Бісмарка як дипломата. Всупереч бажанню короля Вільгельма I та генералів, які хотіли тріумфально увійти до Відня, Бісмарк наполіг на м’якому мирі. Він не забрав у Австрії ані клаптика її споконвічних земель. Його мета була іншою – назавжди виключити Австрію з німецьких справ. Так виник Північнонімецький союз під повним контролем Берліна. Південні німецькі держави (Баварія, Вюртемберг, Баден) залишалися незалежними, але були пов’язані з Пруссією таємними військовими договорами.
Третім кроком стала пастка для Франції у 1870–1871 роках. Бісмарк розумів, що тільки зовнішня загроза змусить південних німців добровільно об’єднатися з північними, тому йому була потрібна війна з Францією, але не будь-яка, а така, щоб Французьку імперію Наполеона III можна було зарахувати до агресорів. І така можливість з’явилася під час кризи навколо іспанського престолу. Французький посол зустрівся з королем Вільгельмом I на курорті Емс і висунув зухвалі вимоги, а Бісмарк описав конфлікт у так званій “Емській депеші” таким чином, що вона прозвучала як образа.
Опублікована в пресі депеша викликала вибух націоналістичного гніву в обох країнах. Обурений Наполеон III оголосив війну Пруссії – тобто зробив саме те, чого й чекав Бісмарк. Німці розгромили французьку армію з небаченою швидкістю. У вересні 1870 року під Седаном у полон здався сам імператор Наполеон III разом зі стотисячною армією. Це стало шоком для всього світу.
Як за Бісмарка сформувався новий баланс сил у Європі?
18 січня 1871 року відбулася подія, що стала найвищим приниженням для Франції та апогеєм життя Бісмарка. У Дзеркальній залі Версальського палацу, резиденції французьких королів, під гуркіт гармат, що обстрілювали обложений Париж, прусського короля Вільгельма I проголосили німецьким імператором (кайзером). Німеччина об’єдналася, народився Другий Рейх. І наслідки цього для Європи були тектонічними – баланс сил, встановлений у 1815 році, був зруйнований. У серці континенту, де раніше панував своєрідний вакуум, раптом виникла колосальна імперія з населенням понад 40 мільйонів чоловік, з потужною економікою, передовою наукою та непереможною армією.
Франція, втративши Ельзас і Лотарингію та сплативши величезну контрибуцію, затаїла глибоку жагу реваншу. Розуміючи це, Бісмарк після 1871 року різко змінив свій курс. З ініціатора воєн він перетворився на головного миротворця Європи. Протягом наступних двох десятиліть він створив неймовірно складну систему альянсів (Союз трьох імператорів, Потрійний союз, Договір про перестраховку з Росією), мета якої була одна – тримати Францію в дипломатичній ізоляції та не допустити війни на два фронти для Німеччини.
Зрештою, Отто фон Бісмарк побудував державу, яка була надто великою для Європи, але занадто малою, щоб домінувати у світі. Однак створена ним складна система стримувань і противаг трималася лише на його особистому генії. Коли в 1890 році молодий і амбітний кайзер Вільгельм II відправив “залізного канцлера” у відставку, дипломатична архітектура почала руйнуватися. Німеччина відмовилася від союзу з Росією, що штовхнуло Петербург в обійми Парижа. І кошмар Бісмарка – війна на два фронти – став реальністю у 1914 році, що призвело до катастрофи Першої світової війни, а згодом і Другої.
Джерело: www.24tv.ua