Гнезділов каже, що кожен другий із бойових підрозділів має досвід самовільного залишення частини.
Самовільне залишення частини (СЗЧ) стало найпоширенішим злочином в Україні. Про це в інтерв’ю “РБК-Україна” заявив Сергій Гнезділов, військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади.
На запитання щодо кількості осіб, які перебувають у СЗЧ, та причин низького відсотка повернення, Гнезділов відповів: “Раніше говорили про 320 тисяч, зараз цифри можуть сягати й 400 тисяч випадків. Враховуючи, що в армії мільйон людей, і більшість випадків СЗЧ припадає на бойові підрозділи, – це жахаюча цифра. Виходить, кожен другий із бойових підрозділів сходив у СЗЧ”.
За його словами, кількість добровільних повернень є “сумною” – близько 15 тисяч. Причина в тому, що “ніхто не працює комплексно”.
“Людям потрібно розуміти: на скільки вони повертаються? Які будуть умови? Відсутність чітких термінів служби – це найбільша проблема. Якщо питання не вирішити різко, категорично і зрозуміло, бажано законом, а не лише білбордами, люди від втоми просто почнуть розвертатися і йти з фронту”, – зазначив військовослужбовець.
Ситуація на фронті
Відповідаючи на запитання про ситуацію на передовій та чи відчувають солдати полегшення від ударів українськими далекобійними дронами по території Росії, він зазначив, що “жоден солдат на лінії зіткнення не відчуває, що “позавчора бабахнуло дві бази в РФ і мені стало легше”.
“Життя на нулі інше: тебе все одно обстрілюють, просування ворога все одно триває. Зараз дуже збільшилася “сіра зона” – якщо раніше вона була 15 км, то зараз до 25-30 км. Траси до Краматорська вже затягнуті сітками, їздити небезпечно. FPV-дрони б’ють по цивільних автівках навіть на підступах до міст”, – розповів Гнезділов.
Він підкреслив, що просування ворога є.
“До осені, поки спаде листя, росіяни вже будуть безпосередньо біля воріт Краматорська. Чи це трагедія? Так, бо я люблю це місто. Чи це глобальний програш у війні? Ні. За Краматорськом ми зможемо далі тримати оборону”, – наголосив військовослужбовець.
Мобілізація жінок
На думку Гнезділова, мобілізація жінок в Україні є неминучою. Якщо жінка – не студентка, не має дітей і не є лікаркою у районному центрі, то “вперед на фронт”.
Крім того, він вважає, що призовний вік потрібно знизити до 21 року, адже “в дітей навіть під час війни має бути якесь дитинство”. Так, каже військовослужбовець, якщо людина вступить до університету, то матиме відстрочку для здобуття першої вищої освіти, а якщо ні, то за рік “військо її з радістю прийме”.