- Склади палають: як проходить українська дронова кампанія проти Wildberries?
- Хто створив Wildberries і чому їм вдалося
- Розлучення на тлі російської суперечки двох господарюючих суб’єктів
- Архаїка перемогла модерн
- Палають склади, гори і будинки: як Wildberries рятується від війни в Казахстан
- Склади палають: як проходить українська дронова кампанія проти Wildberries?
- Хто створив Wildberries і чому їм вдалося
- Розлучення на тлі російської суперечки двох господарюючих суб’єктів
- Архаїка перемогла модерн
- Палають склади, гори і будинки: як Wildberries рятується від війни в Казахстан
Ще кілька років тому Wildberries був одним із символів нової російської економіки – величезний маркетплейс з амбіціями “російського Amazon”, мільйони покупців, тисячі продавців і складна мережа, що простягалася по всій країні. Сьогодні ж Wildberries залишається символом Росії, але вже сучасної російської реальності, де українські атаки із застосуванням дронів стали буденністю.
Удари по складах вже змушують компанію підраховувати збитки та перебудовувати логістику, шукати частину інфраструктури за межами Росії. А ще – обережно починати думати, як повертати кредити, які щедро видавали на будівництво нових хабів.
Але історія Wildberries цікава не лише через війну, адже за останні два десятиліття маленький сімейний бізнес перетворився на еталонну корпоративну імперію, за яку самі її власники врешті-решт почали воювати – із залученням Кремля, Рамзана Кадирова, Сулеймана Керімова і навіть зброї.
24 Канал розібрався, що сьогодні відбувається з Wildberries, хто такі Бакальчуки, ким нині є Тетяна Кім, чому через нібито приватний бізнес у Росії досі йдуть розбірки на рівні “шалених 90-х” і як компанія намагається уникнути російсько-української війни, хоча й залучена до неї по вуха.
Склади палають: як проходить українська дронова кампанія проти Wildberries?
Чергова ніч – черговий зруйнований склад компанії Wildberries. У ніч на 11 серпня 2026 року українські безпілотники атакували логістичний комплекс Wildberries у Воронезькій області. Після вибухів там виникла масштабна пожежа. Ймовірно, не за таку стабільність підуть росіяни голосувати восени, але їх вже й не питають.
Цікаво, що йдеться не про якийсь другорядний склад, а про досить важливий об’єкт. Уражений логістичний комплекс досить новий і повністю запрацював лише у листопаді 2025 року. Його площа становить близько 153 тисяч квадратних метрів, а місткість перевищує 90 мільйонів одиниць товару. Будівництво цього воронезького комплексу обійшлося компанії майже в 135 мільйонів доларів.
Тобто українські дрони поцілили не просто в черговий ангар з коробками. Вони уразили один із найновіших вузлів усієї логістичної системи, яку Wildberries довго й ретельно вибудовувала навколо головної переваги свого бізнесу – можливості швидко і безкарно переміщати величезні обсяги товарів по всій території Росії.
Воронеж став черговою ланкою в уже довгій ланцюжці атак. Від першого масованого удару 18 липня під прицілом опинилися логістичні центри компанії в різних регіонах Росії. Палали або зупиняли роботу об’єкти в Тамбовській, Московській, Ленінградській, Самарській, Тульській та інших областях. 7 серпня дрони вдруге за відносно короткий проміжок часу атакували склад в Єкатеринбурзі, розташований майже за 2 тисячі кілометрів від України.
Станом на початок серпня 2026 року було здійснено щонайменше 20 атак на об’єкти Wildberries, а сукупна площа втрачених або виведених з ладу складських потужностей перевищила 1,2 мільйона квадратних метрів. Тобто фактично близько п’ятої частини всієї складської інфраструктури компанії опинилася серед втрачених або виведених з ладу потужностей.
При цьому наслідки вже відчувають на собі не лише власники маркетплейсу. Головний удар припав на рядових продавців. Відносно дрібні підприємства втрачають товар цілими партіями, приватні пункти видачі залишаються без нових поставок, а сама компанія змушена перенаправляти вантажі та перебудовувати логістику, що також збільшує витрати.
Водночас саме ця “місцевість” логістичних ланцюжків, коли за невеликі гроші людина могла відкрити в російській глибинці пункт видачі, була ключовою ідеєю, що дозволила компанії так злетіти на російському ринку маркетплейсів. Тобто Wildberries складно знищити одним ударом, адже це величезна цифрова платформа з тисячами продавців і пунктів видачі по всій Росії.
Однак, попри всю свою розпорошеність, ця бізнес-модель надзвичайно сильно залежить від масштабних фізичних об’єктів – тих самих складів. Окремі продавці не зберігають у себе в квартирах тонни китайських чохлів для телефонів, вібраторів чи футболок із зображенням Путіна. Зберіганням і перевезенням займається сама компанія, отже, достатньо послідовно виводити з ладу склади, на яких і тримається вся ця бізнес-конструкція.
І тепер проблема для Wildberries полягає вже не лише у вартості згорілого товару, окремих компенсаціях продавцям чи зміні логістичних маршрутів. Компанії доводиться відповідати на набагато неприємніше запитання: як зберегти систему, збудовану для фактично монопольного забезпечення потреб величезної Росії, якщо сама ця територія поступово стає для компанії основним ризиком.
Хто створив Wildberries і чому їм вдалося
Але що найцікавіше, таке ось бізнес-“диво”, яке сьогодні формує левову частку російського бюджету, звісно ж, зародилося не в кремлівських кабінетах і не завдяки державним контрактам. Принаймні, на старті.
У 2004 році Тетяна Бакальчук (сьогодні – Кім), вчителька англійської у декреті (у неї 7 дітей), разом із чоловіком Владиславом, який у 90-ті заробив стартовий капітал на продажі комп’ютерів і трохи розумівся на IT, почала продавати через інтернет одяг з каталогів німецької компанії Otto.
Бізнес, який отримав назву Wildberries, бо це просто красиво звучить, стрімко зростав, фактично одночасно з розвитком російського інтернету, тому досить швидко – від домашнього підприємства, де товари доводилося зберігати буквально у власній квартирі, – подружжя поступово перетворило “Ягодки” на найбільший маркетплейс країни.
При цьому в Росії існують й інші маркетплейси, досить великі компанії, на кшталт Ozon. Вони почали свій шлях в інтернет-торгівлі навіть раніше, ніж Wildberries. Однак ключова особливість компанії Wildberries полягала в тому, що Бакальчуки не намагалися створити просто російський аналог Amazon чи Alibaba.
Тетяна Кім і Владислав Бакальчук прожили разом 20 років і виховали 7 спільних дітей / Фото – Соцмережі
Окрім складів і сортувальних центрів, головною перевагою компанії стала величезна мережа пунктів видачі, які відкривали звичайні люди у своїх провінціях. До речі, те саме в цей час робила в Україні “Нова пошта”.
Для Росії з її одинадцятьма часовими поясами це виявилося майже ідеальною моделлю. Покупцеві не потрібно було чекати кур’єра або їхати до торгового центру чи в сусіднє місто, де був би великий пункт видачі. Замовлення доставлялося до найближчого села чи містечка, а сам пункт часто знаходився у звичайному продуктовому магазині десь на першому поверсі житлового будинку.
До середини 2020-х Wildberries вже перетворився на цілу екосистему, без якої пересічний росіянин не може уявити інтернет-замовлення як такі. Компанія контролювала величезну логістичну мережу, працювала з мільйонами продавців і фактично стала одним із головних каналів, через які росіяни купують і продають товари. Тетяна Кім офіційно стала найбагатшою жінкою Росії (неофіційно нею є Аліна Кабаєва), і тоді почалися проблеми.
Розлучення на тлі російської суперечки двох господарюючих суб’єктів
У Росії великий приватний бізнес може залишатися по-справжньому приватним лише протягом обмеженого періоду часу. Тому на таку величезну компанію не могли не звернути увагу представники держави та криміналу, що в російських реаліях є майже тотожними поняттями. І саме це сталося з Wildberries. Причому сталося і швидко, і несподівано.
У червні 2024 року Wildberries оголосила про об’єднання з Russ Group, найбільшим оператором зовнішньої реклами в Росії, власниками якої є бізнесмен Роберт Мірзоян і сенатор від Дагестану, мільярдер Сулейман Керімов.
Сама ж угода про злиття одразу викликала підозри, що це виходить за межі класичної бізнес-діяльності, адже одразу почала нагадувати союз бульдога з носорогом. Російський Forbes на той момент оцінював ВБ сукупно більш ніж у 7 мільярдів доларів, а Russ Group – приблизно вдвічі менше. При цьому експерти обережно натякали, що навіть ця оцінка занадто завищена і реальна вартість рекламістів становить десь близько 80 мільярдів рублів, тобто менше 1 мільярда доларів. Але це жодним чином не зупинило Тетяну Бакальчук, яка знову стала місіс Кім і, слухняно, ніби за гамельнським щуроловом, пішла на угоду, залишивши чоловіка і ділового партнера за бортом.
Невдовзі все стало зрозуміло. Сам Володимир Путін підтримав ці процеси. Йому на стіл потрапила “папочка” від Сулеймана Керімова, в якій був лист від Кім і Мірзояна, і він пояснив, що об’єднання створить надпотужного монстра, який знищить SWIFT, покаже “кузькіну мать” усіма видами санкцій і взагалі стане флагманом суверенної російської технологічної економіки – вже не як Amazon, а як повноцінний “російський Google”.
Процес поглинання меншого більшим активно підтримали російські влади, а саме злиття контролював заступник глави адміністрації президента Максим Орешкін. До того ж заступником директора Russ ще з 2021 року був син одного з чиновників адміністрації Путіна Олексія Громова, а в самій угоді стали проглядатися сліди ВТБ – державного російського банку, на чолі якого стоїть Андрій Костін.
Паралельно в сім’ї Бакальчуків справи йшли погано. Подружжя вже розлучалося, а їхні версії того, що відбувалося з компанією, все сильніше розходилися. Тетяна заявляла, що Владислав володіє лише близько 1% Wildberries і більше не контролює колись сімейний бізнес. Він, своєю чергою, називав об’єднання з Russ ворожим поглинанням і стверджував, що у його дружини фактично відбирають контроль над компанією.
І тоді в історії з’явився Рамзан Кадиров і, за законами кримінальних фільмів про “шалені 90-ті”, запропонував Владиславу Бакальчуку свою підтримку у питанні розподілу активів компанії. Кадиров публічно виступив на його боці, назвав угоду з Russ “рейдерським захопленням” і звинуватив людей, пов’язаних з рекламною групою, у спробі відібрати Wildberries у законного власника.
Росіяни не були б росіянами, якби не перетворили корпоративний і сімейний конфлікт на повноцінну кримінальну розбірку. Тому Тетяна Кім звернулася до іншого впливового бізнесмена та олігарха Сулеймана Керімова. Зрештою, один із найбільших приватних бізнесів Росії опинився в центрі боротьби, де по різні боки стояли сім’я Бакальчуків, люди з “Russ”, Кремль, Керімов і Кадиров.
А далі сталося те, що в більшості країн назвали б абсурдом, але для російської культурної ідентичності це виглядало майже органічно. 18 вересня 2024 року Владислав Бакальчук приїхав до московського офісу Wildberries разом із групою приблизно з двох десятків людей (від Кадирова), яких в Україні назвали б “тітушками”. Він стверджував, що приїхав для переговорів про майбутнє компанії.
Сама Тетяна Кім заявила, що жодної зустрічі не планувалося і що її колишній чоловік намагався силою проникнути в офіс. Між двома озброєними групами виникла сутичка, після чого пролунали постріли в самому центрі Москви, неподалік Кремля. Того самого Кремля, який десятиліттями вселяє росіянам, що лише він здатний уберегти країну від повернення до страшних 90-х.
Зрештою, загинули двоє охоронців, ще семеро людей отримали поранення, а понад два десятки учасників конфлікту затримала поліція. Тобто боротьба за цифрову імперію, яка колись починалася з продажу одягу через домашній склад, завершилася перестрілкою майже під вікнами російської президентської адміністрації. Кадиров тоді поспішив оголосити Керімову криваву помсту, але швидко “охолов” і відійшов убік. Схоже, йому швидко і зрозуміло пояснили, що конфлікт двох, де-факто, феодалів не те саме, що протистояння зухвалого пасіонарія і покірного “терпила”.
Архаїка перемогла модерн
У всій цій ситуації є щось символічне. Компанія Wildberries була одним із символів “нової” Росії, до якої належать швидкий інтернет, смартфони, маркетплейси, безготівкові платежі та мільярдні обороти. Але коли постало питання, кому належатиме ця імперія, правила гри виявилися значно старшими за сам Wildberries.
Сімейний бізнес перетворився на корпоративну війну, а корпоративна війна дуже швидко набула політичного і навіть кримінального виміру, в який втрутилися “дорослі дядьки”, зробивши колишніх учасників цієї схеми зайвими.
Зрештою, злиття з Russ відбулося, а нова компанія Wildberries & Russ стала фактичним спадкоємцем старої структури. Суд у 2025 році підтвердив законність угоди, відхиливши претензії Владислава Бакальчука. Боротьба за Wildberries завершилася не в переговорах між акціонерами, а в системі, де останнє слово залишається за тими, хто має кращі зв’язки з владою і силовиками.
Іронія полягає в тому, що тепер уже сама ця імперія змушена рахуватися з іншою силою. Не з Кремлем і не з Кадировим, а з українськими дронами. І якщо колись головною загрозою для Бакальчуків було питання, кому належатиме Wildberries, то тепер для самої компанії виникло набагато практичніше питання: де взагалі зберігати товари, щоб вони не згоріли разом зі складами?
Палають склади, гори і будинки: як Wildberries рятується від війни в Казахстан
Для Wildberries проблема українських ударів полягає не лише у знищених товарах та пошкоджених будівлях. Набагато гірше те, що під питанням опинилася сама логіка, на якій компанія будувала свою імперію останні двадцять років.
Маркетплейс працює завдяки масштабу та приватній ініціативі окремих користувачів. Чим більше товарів компанія може зібрати в одному великому логістичному центрі, тим дешевше їх сортувати, зберігати та розвозити по країні. Саме тому Wildberries інвестувала мільярди кредитних рублів у величезні склади, часто площею в сотні тисяч квадратних метрів.
Але такий бізнес, хоч і продає товари з категорії “все для СВО”, насправді ніяк не пристосований до війни, розв’язаної Володимиром Путіним, і тому страждає від “движухи”. І така концентрація стала дуже зручною мішенню для далеких ударів. Один такий удар по великому комплексу може вплинути на доходи тисяч продавців і знищити товар на мільйони доларів. Але якщо такі удари стають систематичними і палає буквально все – компанії доводиться шукати вихід.
Дослідження видання “Вьорстка” доводить, що Wildberries – не лише логічна, але й цілком законна військова ціль / Скріншот
Після серії успішних атак з боку України Wildberries знайшла спосіб знизити ризики в сусідньому Казахстані. Наприкінці липня стало відомо, що компанія шукає в Казахстані близько 100 тисяч квадратних метрів складських площ. За даними російських ЗМІ, компанія готова орендувати значну частину доступних сучасних складських приміщень у країні.
І, схоже, це єдиний можливий вихід, адже щоб логістичні вузли не горіли, потрібно вивезти їх подалі від російсько-української війни, де в сучасних реаліях поняття “тил” може існувати лише далеко за кордоном.
Але Казахстан – не чарівна паличка, здатна одночасно вирішити всі проблеми. У сусідній країні просто немає достатнього запасу великих сучасних логістичних комплексів. Тобто Wildberries доведеться або конкурувати за вже існуючі площі з місцевими компаніями, або будувати нові. Обидва варіанти коштують грошей, а головне – ускладнюють логістику.
Для продавців це означає довший маршрут товару. Для покупців – потенційно довшу та дорожчу доставку. Для самої Wildberries – додаткові витрати на транспортування, сортування та митні процедури.
І все це робиться не за класичним підходом західного бізнесу, коли компанія виводить частину своєї інфраструктури за кордон, виявивши там новий перспективний ринок. Ні, просто частина її колишніх потужностей сьогодні надто вразлива для українських ударів.
І в цьому криється ключовий момент, адже Wildberries не йде з Росії взагалі. Російський ринок залишається для компанії головним, і повністю перенести всю фізичну інфраструктуру компанії за кордон просто неможливо. Wildberries просто починає створювати запасні логістичні ланцюжки за межами країни, в якій продає більшість своїх товарів і веде основну діяльність.
Однак є ще одна ключова проблема. Війна поступово змінює стосунки Wildberries з продавцями. Компанія вже намагалася юридично обмежити свою відповідальність за товари, пошкоджені внаслідок атак безпілотників. Для маркетплейсу – це спосіб перекласти частину ризику на партнерів. Для продавців – нагадування про те, що за більшість військових збитків доведеться платити їм самим.
І це може мати довгостроковий ефект. Якщо продавець розуміє, що його товар може згоріти на складі, а компенсація буде неповною або її взагалі не буде, він починає закладати цей ризик у ціну або шукати альтернативні канали збуту. Для Wildberries це особливо неприємно, адже сила маркетплейсу завжди полягала саме у величезній кількості продавців та розмаїтті дешевих товарів.
Українські атаки із застосуванням дронів проти Wildberries навряд чи знищать саму компанію. У неї надто великий масштаб, клієнтська база та достатньо ресурсів для перебудови. Однак економічний вплив війни часто вимірюється не лише тим, що було знищено.
Wildberries двадцять років будувала систему, оптимізовану під одну величезну Росію. Сьогодні ж їй доводиться витрачати гроші, щоб ця система не була надто залежною від цієї самої Росії.
Часті питання
❓ Як українські атаки із застосуванням дронів вплинули на діяльність компанії Wildberries?
❓ Які фактори сприяли успіху Wildberries на російському ринку?
❓ Які проблеми виникли у Wildberries через війну і як компанія намагається їх вирішити?
Джерело: www.24tv.ua