Чи достатньо просто спостерігати: чому світ знову не встигає реагувати на російську загрозу
Ми чуємо від наших партнерів фрази, які стали звичними за багато років: “Ми уважно стежимо”. “Ми глибоко стурбовані”. “Ми усвідомлюємо загрозу”. “Ми готові реагувати”. Проблема лише в тому, що Росія не стежить. Росія діє.
І поки європейські столиці обговорюють майбутні ризики, Москва разом із Пхеньяном вже створює нову реальність, наслідки якої можуть відчутися далеко за межами України. Детальніше – в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Застосування північнокорейської зброї в Україні – не лише наша проблема
Північна Корея сьогодні не просто постачає Росії зброю. Вона отримує те, чого роками не могла купити за жодні гроші, – досвід сучасної великої війни.
Її ракети летять українськими містами. Її військові отримують бойовий досвід. Її зброя проходить перевірку не на полігонах, а в реальних умовах. Недоліки можна побачити, виправити, технології – удосконалити.
Саме про це говорить Володимир Зеленський, коли попереджає: кожне застосування північнокорейської зброї в Україні – це не лише наша проблема. Здобутий тут досвід завтра може створити зовсім інший рівень загрози для Південної Кореї, Японії, Філіппін та всього регіону.
Південна Корея повторює помилку ЄС
І ось тут виникає парадокс. Південна Корея чудово розуміє, що військова співпраця Росії та КНДР безпосередньо стосується її безпеки. Але коли Україна просить про постачання зброї та систем протиповітряної оборони, Сеул продовжує посилатися на власні правила та обмеження.
Нам кажуть: “Ми уважно стежимо”. Але стежити недостатньо. Бо поки одні спостерігають, інші вчаться воювати. Цю ж помилку ми вже кілька років спостерігаємо в Європі.
У 2022 році можна було сказати, що повномасштабне вторгнення Росії стало шоком. Що Європа десятиліттями жила в іншій реальності, скорочувала оборонні бюджети, будувала економічні зв’язки з Москвою та щиро вірила, що великої війни на континенті більше не буде.
Але зараз уже 2026 рік. Росія не ослабла у своєму прагненні воювати. Вона адаптується. Нарощує виробництво ракет і дронів. Отримує балістичну зброю від КНДР. Вчиться обходити українську протиповітряну оборону.
Україна теж змінилася. Ми навчилися тому, чого ще кілька років тому не вміли. Війна змусила нас дуже швидко подорослішати. А Європа, як і раніше, часто рухається у своєму традиційному темпі – дещо відстаючи від обставин.
Проблема у швидкості реакції союзників
Сьогодні багато говорять про те, що Україні потрібно більше ракет для Patriot перед осінню та зимою. І це дійсно критична потреба.
Але є неприємна реальність: європейські держави самі мають обмежені запаси. І коли загроза з боку Росії все ближче підходить до їхніх кордонів, жодному уряду не так просто віддати Україні засоби, якими завтра, можливо, доведеться захищати власні міста.
Питання навіть не лише в тому, чому Європа не надає нам більше ракет. Питання в іншому: чому Європа дозволила собі опинитися в ситуації, коли цих ракет не вистачає і для України, і для неї самої?
Російська загроза виникла не вчора. Була Грузія у 2008 році. Був Крим у 2014-му. Був Донбас. Було повномасштабне вторгнення у 2022 році. Були диверсії, провокації, дрони, кібератаки, спроби втручання у внутрішні процеси європейських країн. Сигналів було більш ніж достатньо.
Тому найбільша проблема сьогодні – навіть не кількість Patriot. Проблема у швидкості реакції.
Росія живе в логіці війни. КНДР живе в логіці війни. Вони обмінюються зброєю, технологіями, людьми та досвідом. А демократичний світ все ще надто часто живе в логіці обговорення майбутньої загрози.
Ми вже проходили через це. У 2022, 2023, 2024 та 2025 роках ми говорили про одне й те саме: Європі потрібно швидше усвідомити масштаб небезпеки.
Змінюються обставини. Змінюється Україна. На жаль, змінюється і вдосконалюється Росія. І дуже не хотілося б, щоб Європа вкотре виявилася останньою. Адже війна Росії проти України давно перестала бути лише питанням української безпеки.
Україна сьогодні фактично стримує загрозу, за якою інші країни поки що можуть спостерігати з відносно безпечної відстані. Але ця відстань скорочується.
Саме тому допомога Україні – це не благодійність і навіть не просто прояв солідарності. Це можливість зупинити загрозу там, де з нею вже вміють боротися.
Можна ще довго уважно спостерігати. А можна нарешті почати діяти швидше за Росію.
Джерело: www.24tv.ua