Поки всі зосереджені на тому, кого Європа не пустить до себе, ключові зміни відбулися на іншому рівні. Київ уперше добився того, щоб український військовий обов’язок примусово забезпечували інші держави. За це заплатили статусом 4,4 мільйона людей, який відтепер перебуває в Брюсселі як застава.
5 серпня набуло чинності рішення Ради ЄС 2026/1912. Тимчасовий захист продовжено до 4 березня 2028 року, і вперше його нададуть лише тим, хто підтвердить виконання військового обов’язку або звільнення від нього. Детальніше про це читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Шлях був коротким. У червні – лист фон дер Ляєн лідерам ЄС, 15 липня – згода країн, 30 липня – рішення Ради ЄС, 4 серпня – публікація в Офіційному журналі, наступного дня – набрання чинності. Це рішення варто розглядати не з точки зору тих, кого не пустять, а з точки зору того, хто відтепер виконує український закон.
Закон, ухвалений не в тій Раді
Доказом для чоловіків призовного віку слугує штамп про законний виїзд, запис у “Резерв+” або довідка про відстрочку чи непридатність. Таким чином, застосунок українського Міноборони став умовою легального перебування у двадцяти семи країнах.
Норми такої сили Верховна Рада вдома не ухвалювала і не планувала: питання виїзду молодих чоловіків закрили постановою Кабміну в серпні 2025 року, і повертатися до нього в парламенті охочих не було.
Цифри свідчать, що фільтр встановлювали не проти потоку. Головний виїзд останнього року – близько 400 тисяч чоловіків віком від 18 до 22 років – відбувається цілком легально, отже, нову умову ЄС ці люди виконують за визначенням. Для порівняння, нелегально кордон з європейськими країнами цьогоріч перетнула майже тисяча людей, торік – понад десять тисяч.
Механізм розробляли не заради цієї тисячі. Його будували задля самої процедури: щоб український військовий обов’язок уперше перевіряли за межами України, і щоб це робили не ТЦК, а європейські міграційні служби.
Хто про це просив?
4 червня в Люксембурзі єврокомісар з внутрішніх справ Магнус Бруннер, пояснюючи ідею виключити чоловіків від 23 до 60 років, сказав прямо: це також те, про що нас просять зробити українці.
Жодне українське відомство цього прохання публічно не підтвердило. Так і мало бути, бо взяти на себе відповідальність за це всередині країни коштувало б рейтингу, а результат приходить однаково.
Київ тим часом будував ту саму конструкцію зі свого боку. У квітні в Берліні Зеленський погодився з Мерцом, що з тими, хто виїхав із порушенням закону, мають розбиратися служби обох країн.
29 липня, за день до рішення Ради ЄС, Кабмін ухвалив постанову №981 про перевірку військово-облікових документів консулами через систему “е-Консул”. Дві столиці добудували один механізм того ж тижня.
Це робилося в умовах кадрової порожнечі. Міноборони, чий “Резерв+” став європейським доказом, від 20 липня очолює виконувач обов’язків, а Верховна Рада пішла на канікули до 18 серпня, так і не призначивши міністра. Інструмент запрацював, а офіційного автора в нього немає.
Хто був проти і чому
Єдності в ЄС не було. На тому ж засіданні Естонія наполягала на продовженні директиви в нинішньому вигляді, а її міністр внутрішніх справ Ігор Таро додав, що будь-які зміни треба обговорювати з Україною. Так само висловився Люксембург, а Франція, за спостереженням ECRE, заперечувала проти обмежень.
Аргумент противників обмежень для чоловіків призовного віку був один: про українців вирішують без України, а норма б’є по одній статі.
Друга лінія критики – юридична. PICUM попереджає, що виключення штовхне частину українських чоловіків у становище недокументованих. У преамбулі самого рішення записано, що ухилення від призову саме собою не є підставою для міжнародного захисту.
Виходить замкнене коло: відмова в тимчасовому захисті, потім відмова в притулку, і людина залишається без статусу, бо вислати її не дозволяє заборона на видворення.
Київ отримав те, чого не наважився провести вдома
У тих, хто вже перебуває в ЄС, статус не заберуть, принаймні до березня 2027 року. Умова діє лише для заяв, поданих після набуття чинності змін.
Законність виїзду заднім числом не перевіряють, бо тягар доказу лежить на заявнику, а доступу до реєстру “Оберіг” європейські органи не мають. Розшук в Україні також не впливає на європейський статус, це вже українська юрисдикція з паспортами та консульськими послугами.
Переїзд до іншої країни ЄС із поданням там нової заяви може бути розцінений як звернення нового заявника, і Чехія вже вимагає підтвердження не лише за первинними, а й за повторними заявами та за возз’єднання сім’ї. Австрія відкрито домагається, щоб від березня 2027 року чоловіки від 23 до 60 років більше не отримували автоматичного захисту. А ще у вересні 2025 року Рада ЄС ухвалила рекомендацію про поетапне згортання тимчасового захисту та перехід на інші дозволи. Усе це – три різні двері, і всі відчиняються тим самим ключем.
Київ отримав те, чого не наважився провести вдома. Ціну написано дрібним шрифтом. Статус 4,4 мільйона людей перетворився на позицію в чужому переговорному портфелі, і відкривають цю позицію не в Києві.
Щоразу, коли Брюсселю знадобиться щось інше від України, папка вже лежатиме на столі.
Джерело: www.24tv.ua