Вони полюють вже не за військовими – вони полюють за нашим хлібом
Авторка колонки: Анна Черненко
Щоліта українські аграрії виходять у поле з думкою про врожай. На Харківщині вони виходять туди ще й із думкою про те, чи повернуться додому.
Авторка колонки: Анна Черненко
Щоліта українські аграрії виходять у поле з думкою про врожай. На Харківщині вони виходять туди ще й із думкою про те, чи повернуться додому.
Коли приїжджаєш на збір врожаю у прифронтові громади, дуже швидко розумієш: це вже давно не просто робота. Це щоденна боротьба за виживання. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Ми приїхали показати, як фермери збирають врожай. Хотіли розповісти про жнива, про техніку, про людей. Але буквально поруч у полі прилетів російський безпілотник. Суха стерня спалахнула за лічені хвилини. Комбайни зупинилися. Люди кинули свою роботу і почали рятувати не лише поле, а й те, що ще можна було врятувати.
Як сьогодні виглядає українське село біля лінії фронту?
Наші фермери давно працюють не лише з технікою. Разом із ними в кабінах – детектори дронів, аптечки, іноді навіть бронежилети. Вони постійно прислухаються до сигналів тривоги, вдивляються в небо та вчаться визначати небезпеку швидше, ніж достигає пшениця.
Це вже не виняток. Це нова повсякденність.
Не користуєтесь Telegram? 24 Канал є у WhatsApp. Підпишіться та читайте перевірені новини Додати
Росія цілеспрямовано завдає ударів по аграрній інфраструктурі. Палають поля. Знищуються склади. Під ударами опиняються підприємства, комбайни, елеватори. Гинуть люди, які не тримають у руках зброї. Вони тримають кермо комбайна.
Коли дивишся на це зблизька, стає очевидно: ворог воює не лише проти української армії. Він воює проти українського життя. Проти можливості виростити врожай, заробити на ньому, нагодувати власну країну.
І навіть там, де аграріям вдається зробити майже неможливе і зібрати зерно, виникає інша проблема. Його нікому продавати. Покупці бояться. Логістика постійно під загрозою. Склади також стають цілями. Люди виконують свою роботу, але не знають, чи буде в ній економічний сенс.
Найважче, мабуть, не це. Найважче – бачити, як люди все одно виходять у поле. Бо це їхня земля. Бо вони засіяли її восени. Бо якщо не вони, то хто?
Один із фермерів сказав дуже просту фразу: “Ми ж його сіяли, щоб воно не пропадало”. У цих словах – набагато більше, ніж просто про врожай. Йдеться про країну.
Герої – не лише на фронті
Ми часто говоримо про героїв на фронті. І справедливо. Але поруч із ними є люди, які щодня ризикують не менше, щоб Україна могла жити. Щоб у магазинах був хліб. Щоб працювала економіка. Щоб не спорожніли українські села.
Їхня праця не висвітлюється у зведеннях Генштабу. Про неї рідко говорять у гучних новинах. Але саме вона сьогодні підтримує країну не менше, ніж багато інших речей.
Коли бачиш, як посеред жнив люди гасять пожежу на полі після атаки дрона, розумієш: росіяни полюють вже не лише за військовими об’єктами. Вони полюють за нашим хлібом. І саме тому кожен зібраний гектар сьогодні – це теж маленька українська перемога.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua