Костянтин Довгань
- 1 Далекобіжна стратегія України та тиск на Росію
- 2 Росія, ресурси та виснаження економіки
- 3 Чому Сили оборони б’ють по російській логістиці і хто наступний
- 4 Балістична загроза та захист України
- 5 Мобілізація в Росії та можливі сценарії ескалації
- 6 Трансформація української армії
- 7 Крим, демілітаризація та деокупація
- 1 Далекобіжна стратегія України та тиск на Росію
- 2 Росія, ресурси та виснаження економіки
- 3 Чому Сили оборони б’ють по російській логістиці і хто наступний
- 4 Балістична загроза та захист України
- 5 Мобілізація в Росії та можливі сценарії ескалації
- 6 Трансформація української армії
- 7 Крим, демілітаризація та деокупація
Військовослужбовець ЗСУ та військовий аналітик Олександр Мусієнко дав розлоге інтерв’ю 24 каналу.
У ньому експерт розповів про те, чи наближають українські атаки вглиб Росії реальні мирні переговори, поділився своїми очікуваннями можливого посилення санкційного тиску на Москву, оцінив загрози Україні від посилення російського ракетного терору та здатність Сил Оборони відповідати на них.
Також Олександр Мусієнко проаналізував основні події війни у 2026 році, дав прогноз щодо можливої великої мобілізації в Росії та відповідні українські кроки.
24 Канал представляє текстову версію інтерв’ю експерта.
Далекобіжна стратегія України та тиск на Росію
Кремль заявляє, що далекобійні удари України не змусять Путіна сісти за стіл переговорів, а навпаки, провокують ескалацію. Чи наближаємося ми до моменту, коли Путін буде готовий до переговорів, чи, навпаки, віддаляємося від нього зі своєю нинішньою стратегією?
Безумовно, наша далекобійна стратегія є вірною, тому що за сьогоднішніх умов нам потрібно шукати рішення та варіанти, де ми можемо бути сильнішими і навіть у якихось аспектах перевершувати ворога. Це дуже важливо під час війни. І далекобійні удари – це одне з наших рішень. Їх називають асиметричними відповідями, асиметричною війною. Можна називати по-різному, але це точно не віддаляє переговори й занепад путінського режиму, а навпаки наближає.
Якщо подивитися на структуру, екосистему навколо Путіна – клуб людей, які побудували свої відносини на суспільному договорі.
У вузькому форматі це коли зібралися так звані еліти, олігархи. Наприклад, той же Сечін із “Роснафти”, який знає Путіна доволі давно, і з ним починав. Схема побудована на тому, що Путін дає їм можливість заробляти гроші, а вони акумулюють ці гроші й підтримують силовиків, фактично причетних до російської економіки та які забезпечують стабільність і гарантію існування путінського режиму.
Не користуєтесь Telegram? 24 Канал є у WhatsApp. Підпишіться й читайте перевірені новини Додати
Тепер питання: що потрібно зробити, аби ця так звана “еліта” почала розчаровуватися у своєму вождеві й частіше ставити запитання про ймовірність закінчення війни? Скільки це триватиме? Які наслідки для них усіх? І коли Росія втрачає гроші на нафті, втрачає доходи від газу та енергоресурсів, це корисно? Гадаю, так. Якби вони продовжували акумулювати ці гроші, вони мали б більше можливостей вкладати у війну, інвестувати в пошук рішень для збільшення виробництва озброєнь і взагалі говорити про те, що грошової маси достатньо, щоб гарантувати стабільність путінського режиму на роки його життя.
Отже, коли Путін розуміє, що, в принципі, є підтримка з боку правлячих кіл, він може продовжувати цю війну стільки, скільки захоче, а це не в наших інтересах. Тому для пришвидшення завершення війни й обрано далекобійну стратегію, яка відповідає на питання зменшення доходів путінського режиму.
За даними нашої розвідки, є фактично два умовні табори навколо російського диктатора: яструби під впливом Дугіна та Малафєєва, а також більш помірковані, які розуміють, що втрачають гроші. Чому це важливо для нас?
Так, є ті, хто під впливом Дугіна та Малафєєва. Це якраз те коло, яке представило план для Росії на Петербурзькому економічному форумі, де звучала можливість ядерної війни навіть із Заходом і де фактично не передбачається існування України як незалежної держави.
Малафєєв та Дугін – це одні зі співавторів фактичної концепції геноциду проти українського народу, і вони мають тих, хто підтримує цей підхід. Сам Малафєєв належить до так званих кремлівських еліт. Це доволі заможна людина, яка продукує смисли через свої медіа, зокрема “Царгород”. Головний православний олігарх, так.
А є, скажімо так, не те щоб “голуби миру”, а крило більш поміркованих, які розуміють, що вони втрачають кошти: по їхніх об’єктах завдають ударів, вони не отримують прибутку, у них немає чітких перспектив. Їм дуже не подобається концепція орієнтації на Схід, на Китай, тому що Китай їх економічно задавить. Вони неконкурентні.
Подивіться на автомобільну галузь: без українських ударів по автомобільній промисловості Китай фактично починає підкорювати російський автомобільний ринок.
Поворот на Схід дає все більше преференцій для Китаю, а торгівля з Китаєм зовсім не подобається. Вони хотіли б відновити зв’язки з Європою і вести там бізнес. Тому їм потрібне скасування санкцій і вихід із цієї війни. Але зараз їх меншість, їхні голоси чути менше, їх намагаються викинути за маргінес.
Тому для нас дуже важливо нашими далекобійними ударами викликати для путінського режиму кризу, коли в нього не буде іншого виходу, окрім як, щонайменше, йти на припинення вогню. Це інструмент бити по грошах Путіна, по грошах його оточення, змушувати їх втрачати доходи.
Інтерв’ю з Олександром Мусієнком – дивіться відео:
Росія, ресурси та виснаження економіки
Нещодавно сенаторами було підтримано процедурне голосування за Законопроєкт Грема – Блюменталя про так звані “пекельні санкції”. Які у вас ставки на цей закон, якщо ми знаємо, що Росія обходить багато санкцій?
Щось Росія в санкціях обходить спокійно, не дуже спокійно, тому що глобально відбувається ось що: Росія остаточно втрачає ринок збуту в європейських країнах для нафти та газу. З 2027 року – все.
Зараз окремі європейські країни намагаються купувати LNG та LPG у Росії. У законі Грема, до речі, передбачено виняток для країн, чия частка енергоносіїв, закупівля яких не перевищує 15%, тобто, вони можуть до 15% купувати у Росії. Це зроблено, щоб не вводити санкції проти окремих країн, таких як Франція чи Південна Європа, яка досі щось купує у Росії.
Але глобально у Росії немає “потоків”, немає газопроводів і питання часу, коли вона остаточно втратить нафту на Угорщину та частково на Словаччину, а газу немає взагалі. Це мінус прибутку, це те, що в бізнесі називається “упущена вигода”. Відповідно в російській економіці виникає питання: чим компенсувати? Шукати рішення.
Другий момент – санкції все більше зближують Росію з Китаєм. А що Китай? Китай, за підрахунками економістів і фінансистів, вже заощадив мінімум 20 мільярдів доларів для своєї економіки на закупівлі російського газу зі значним дисконтом.
В Росії є ресурси – рідкоземельні мінерали та метали. Але 2/3 переробки рідкоземів зараз локалізовані в Китаї. І куди Росія це змушена продавати? Хто найбільше це купуватиме? Китай. На яких умовах? На умовах максимальної знижки. Це вигідно чи російській економіці? Ні. Тобто глобально, структурно Росія втрачатиме і через санкції.
Я далекий від утопічного мислення, що санкції здатні паралізувати систему так, що все не працює. На ринку зброї, якщо є попит і готові платити втричі, вчетверо, вп’ятеро чи вдесятеро дорожче, знайдуться ті, хто захоче продати. Знайдуться ті, хто шукатиме схеми через треті, десяті країни, аби якась технологія в Росію зайшла. І це, на жаль, відбувається. Але зменшення надходжень до бюджету, економічні складнощі та відсутність рішень, чим компенсувати великі втрати від нафти, газу, а можливо, й хімічної промисловості, – це серйозно.
Зараз не відомо, як буде з сільським господарством. У них відрізані порти в Чорному та Азовському морях. Це теж проблема. Ми їм ледь не вперше за час війни реально створюємо серйозні проблеми для експорту сільськогосподарської сировини, і вони думають, що з цим робити.
Чи справді закон Грема зможе добити Росію?
Санкції важливі, але вони завжди йдуть як доповнення до того, що можна назвати пекельними санкціями. “Пекельні санкції” важливіші й ефективніші.
Для нас дуже важливо, щоб закон Грема був проголосований. Він потрібен. Там ще буде низка процедурних голосувань, потім Палата представників, потім підпис Трампа. І подивимося, що буде у фіналі, тому що диявол у деталях.
Закон передбачає широкі повноваження для президента Сполучених Штатів Америки щодо функціонування цих санкцій плюс винятки. Трамп своїм указом, інформуючи Конгрес, або будь-який інший президент після Трампа може фактично блокувати чи робити винятки. Це не тільки в цьому законі – в Америці зараз широке поле для дискусії про те, що президентська гілка влади іноді відбирає повноваження Конгресу.
І точно цей закон не означає 500% мита проти Росії і 100% проти тих, хто купує в чистому вигляді. Тому що є ще один великий момент: Трамп хоче, щоб у цьому законі був Іран. А це означає, що проти Китаю потрібно вводити 100% мита. Це вже серйозне питання для китайського ринку і товарообігу зі США.
Китай, звідки бере основну нафту і газ? З Росії та Ірану. А тепер ці дві країни, важливі для економіки Китаю, фактично будуть придушуватися. Багато питань: чи підуть на це США і якою буде загальна стратегія далі. Але якщо не 100%, то певні обмеження принаймні щодо російських компаній точно будуть, і вони точно гратимуть у мінус для структури російської економіки.
Ви згадували ще й ситуацію з проєктом “Сила Сибіру-2”. Що це означає для Росії?
Дуже цікавий момент. Сі Цзіньпін поставив на стоп “Силу Сибіру-2”. Він, в принципі, сказав, що не проти продовження будівництва проєкту, але якщо газ буде надходити не за 268 доларів за тисячу кубометрів, а за 50 – тобто вп’ятеро дешевше. І це теж про багато що свідчить.
Сі Цзіньпін навчився на помилках Європи, яка сама себе підсадила на голку російського газу. Він хоче диверсифікувати цю історію і не більше 20 – 25% газу отримувати з Росії. І тим самим він просто придушуватиме Росію, і вона стане його васалом.
Чому Сили оборони б’ють по російській логістиці і хто наступний
Поговорімо про стратегію атак на маркетплейси. Що це за стратегія і яка фінальна мета?
Це теж удар. Звідки виникла ця думка? Наприклад, “Вайлдберріз” – це не просто велика мережа, яка продає значну номенклатуру різних товарів, абсолютно різних. Це, в тому числі, для так званого СВО. Але коли підходиш до питання війни, стає дуже цікаво, що російська військова машина взяла для себе можливості логістики, які має “Вайлдберріз”.
Чому? Тому що це широка мережа контактів. Вони продають різні товари, в тому числі величезну кількість з Китаю. Відповідно, з торговельної точки зору, вони мають розлогу мережу постачальників.
Це зручно, тому що маркетплейс – це такий глобальний величезний супермаркет, якщо простими словами. І в цьому супермаркеті є мережа контактів і постачальників. Російська оборонка розуміє, що це вигідно і китайським постачальникам, тому що це нібито цивільна історія. Наприклад, комусь потрібна котушка для оптоволокна. Це ж не тільки для дрона. Можна сказати, що це не для дрона, а хтось хоче протягнути кабель у дачному кооперативі або щось подібне. Але ми розуміємо, що ці котушки потім ідуть на оптоволокно на фронт, і ворог їх використовує. Кінцевий покупець – фактично російська армія.
І таких прикладів багато. Саме тому ідея в тому, щоб цю мережу переривати і не давати російським військам, російській армії, російським спецслужбам використовувати це як цивільну історію, приховуючи реальні контакти Росії та Китаю. Вони приховують технології подвійного призначення, які використовуються для війни, через мережі великих маркетплейсів, як-от WB. Тому це було обрано.
Коли це стало зрозуміло, плюс стало зрозуміло, що ці об’єкти не захищені, в Росії почали робити заяви: захищайтеся як хочете, думайте, як оснащуватися, ставте мангали навколо логістичних центрів, своє ППО, воєнізовану охорону тощо. Це один етап пояснення.
Другий – галузь економіки, яка створює робочі місця, сплачує податки, дає можливість працювати російському бізнесу. І це теж втрати. Вони втрачають загалом.
Яким, на вашу думку, буде наступне слабке місце Росії, куди може вдарити Україна? Ми вже бачили НПЗ, порти, склади, флот?
Хімічна промисловість. І все, що пов’язано з азотом, аміаком, селітрою. Це все застосовується, в тому числі для виробництва вибухових речовин і снарядів, боєприпасів. Велика галузь, дуже велика, і вона приносить серйозні прибутки. Плюс використовується для російської оборонки.
Далі потрібно дивитися, куди на сьогоднішній день найбільше інвестують із бюджету Росії і на що найбільше сподіваються. Це військово-промисловий комплекс. Тут нікуди не дінешся.
Структура бюджету така, що в нього більше інвестують, відповідно й олігархи, й оточення Путіна намагаються взяти в цьому участь. Вони будуть переорієнтовуватися саме на це, тому що там більше грошей, більше заробітку й більше виробництва.
Тому для нас комбінована мета – зменшити виробництво озброєння, створити проблеми з логістикою і, відповідно, зменшити доходи та можливість заробляти. Є ще один цікавий напрямок – логістика. Вищий пілотаж того, про що менше говорять – це налагодження мережі логістичних зв’язків між Росією та Китаєм.
Ми розуміємо, що обсяги товарообігу та поставок з Китаю чи з Північної Кореї, чи взагалі з Азії, такі, що це не один “Wildberries”. Питання виявлення та перехоплення таких потоків – це дуже складно, але реально, якщо є супутникове спостереження та політична воля партнерів.
Балістична загроза та захист України
Зараз нам бракує перехоплювачів. Зеленський сказав, що потрібно ще щонайменше 300 перехоплювачів для Patriot. Як ми будемо справлятися, якщо до осені залишився практично місяць?
По-перше, пошук рішень триває. Якщо говорити про те, що ми можемо зробити, то перше це, наприклад, питання того, як може працювати чи не працювати так званий купол системи радіоелектронної боротьби проти балістики. Такі міркування є, але це більше до фахівців із РЕБ. Це напрямки, які розвиватимуться, і вони дуже важливі.
Щодо протидії безпосередньо: є пасивний захист, тобто ми говоримо тільки про системи ППО. І є активно-пасивний – ми захищаємося, але паралельно вишукуємо, наприклад, пускові установки, завдаємо по них ударів.
У нас буквально протягом місяця, щонайменше, два було знищено: одну знищили сили безпілотних систем у Брянській області, ще одну – розвідники ГУР.
Саме тому, що змінилася інтенсивність ударів по Києву, Росія почала застосовувати модернізовані ракети комплексів С-400 для ударів по наземних цілях. Раніше так було з Харковом у 2022–2023 роках із С-300, яких у Росії було більше на складах.
До Києва з Брянської області С-300 не дістають, тому вони використовують С-400. Звідси й ця частота. Плюс це виснаження нашого ППО.
Коли вони хочуть завдати масованого удару, вони насичують присутність у Брянській області й починають світитися. Дуже складно уразити їх у цей момент, але робота триватиме.
Це наша особливість зараз – пошук цих зенітно-ракетних комплексів. І в окупованому Криму теж триває постійне виявлення, і не тільки там.
Друге – удари по заводах, по об’єктах військово-промислового комплексу, які залучені до виробництва балістики.
Якщо говорити саме про захист, то які варіанти? Ви постійно згадуєте Patriot та SAMP/T. Йдеться про ліцензію на їхнє виробництво чи готові інтерсептори?
І про те, і про те. Ліцензія – це дати нам швидше. Але ліцензія – це довга історія, а отримати готові ракети – це оперативна потреба, яка в нас зараз є. Якщо говорити про захист, то на пальцях однієї руки – три компоненти.
Перший – системи Patriot, ракети PAC-3-перехоплювачі. Другий – ракети Aster до систем SAMP/T французько-італійського виробництва. Третій – український проєкт антибалістики, тобто фактично українська модернізована С-300, назвемо це так, ракета-перехоплювач. Це три компоненти. Іншого немає, коли ми говоримо тільки про захист, тільки про ППО, не про удари.
Ми сподіваємося, що до кінця року отримуватимемо ракети Aster. Вони модернізовані під антибалістику, французи виробляють їх під наші потреби. Але їх робиться менше, ніж Patriot PAC-3.
А чи реально Сполучені Штати зараз віддати 40% своїх запасів ракет?
Очевидно, що ні. Тут треба дивитися на кілька факторів.
Перше – як розвиватимуться події в Ірані та регіоні Затоки.
Друге – чи впровадять американці технологію диференціації систем ППО, коли розумітимуть, що дрони можна збивати літаками, авіаційними гарматами, а не тільки ракетами, якими можна збивати дронами-перехоплювачами та іншими засобами. Як тільки вони це впровадять, інтенсивність використання ракет Patriot зменшиться.
Третє – виробництво.
Всі компанії зараз, наприклад Lockheed Martin, Boeing, зацікавлені, тому що в США збільшили військовий бюджет – понад трильйон. З нього величезна кількість іде на закупівлю озброєння, тобто це інвестиції в оборонку.
Після саміту НАТО, де один із днів був присвячений саме оборонній індустрії, Сполучені Штати ухвалили рішення, активно заходять у Європу своїми інвестиціями, компаніями і, зокрема, ліцензіями для України, Німеччини, Польщі. Це означає, що вони бачать: попит на ракети є, треба виробляти, це бізнес. І виробництво ракет зростатиме.
Якщо виробники у поєднанні з Україною та іншими країнами покажуть і доведуть американській адміністрації, що ці 300 ракет можна компенсувати умовно за 3–4 місяці і ви їх отримаєте назад, тоді це може пришвидшити постачання. Тобто опції є, і сказати, що це абсолютно неможливо, не можна. Але затягнута кампанія проти Ірану зіграла в мінус.
У вас дуже часто лунає теза про те, що все впирається в час. Чому?
Тому що Путін зараз має “вікно можливостей” і активно ним користується. Питання в тому, коли ми з союзниками зможемо закрити це вікно.
По осінньо-зимовому періоду всі говорять, що буде дуже важко і можуть добити енергетику, яку не добили минулого року. Але ми часто песимістичніші, ніж ворог оптимістичний. Ворог не такий оптимістичний, як ми песимістичні.
Дивіться, звідки виникла ідея активно застосовувати С-400? Звичайно, це деморалізація, страх, паніка. Вони хочуть підтримувати шок, коли можуть завдавати ударів по Києву три-чотири рази на тиждень, хай п’ять, сім ракет, але все одно.
Друге – в Росії моделюють сценарій, що “вікно можливостей” не буде постійним, треба пришвидшуватися.
Третє – зараз у Росії багато хто оптимістичніший за нас щодо української балістики. Наприклад, лісопаркову зону навколо Москви зачистили під потреби Міністерства оборони, там навіть були окремі виступи, хтось писав листи до мерії Москви.
Навіщо? Для розташування своїх С-400. А навіщо їм С-400 навколо Москви? Вони не дрони збираються збивати – вони чекають, що Україна може розробити балістику.
Минулі роки свідчать, що перед зростанням активності ворога в осінньо-зимовий період, коли вони били по інфраструктурі, у них було затишшя. Це факти, статистика, математика: влітку спадала інтенсивність та частота ударів.
Чому? Накопичували ракети, щоб підтримувати інтенсивність. Зараз немає жодної інформації про нарощування виробництва балістики. Пару тижнів тому заступник начальника ГУР МО сказав в інтерв’ю, що Росія виробляє 60 балістичних ракет на місяць – стільки ж, скільки й було.
Я ці цифри відстежую. Якщо виробництво не нарощене, але вони витрачають ті ж 60 ракет, щонайменше, під час ударів по Україні протягом місяця, тоді питання запасів очевидне.
З дронами, до речі, цікаво: менше БПЛА стали застосовувати, і, ймовірно, тому, що накопичують. А КНДР-балістика теж виклик. Вони шукають рішення, але зараз очевидно, що поспішають і ризикують. Вони хочуть ще до осінньо-зимового періоду, до опалювального сезону намагатися зламати нас. Тому що потім може бути пізно.
Вони концентруються не тільки на терорі, підтриманні страху, деморалізації та паніки, а й на тому, щоб зменшувати наші економічні можливості.
Вони намагаються, щоб ми до кінця року не отримали серйозних доходів до бюджету. Створюють системні кризи: морський коридор, альтернативи, захист, удари по АЗС, логістиці, терміналах, продовольчих мережах. Вони вже зараз намагаються ускладнити нам життя на зиму.
Мобілізація в Росії та можливі сценарії ескалації
Ще одна опція ескалації, яка є у Путіна – це загальна мобілізація. Яке вікно можливостей і ризиків відкриває це для Росії та для України?
Якщо вона відбудеться, про це говорять і Петро Павел, і Зеленський, але ми не знаємо, чи буде вона. Вона може мати різні форми. Це, перш за все, відповідь на стратегію Кремля. Якщо Росія має намір продовжувати війну, очевидно, що вони шукатимуть способи поповнення живої сили.
Чи буде це доповнення до указу Путіна від вересня 2022 року, яким вже оголошувалася часткова мобілізація і досі діє, чи оголошення нового указу, що малоймовірно, чи просто надсилання мобілізаційних розпоряджень, коли у військкоматах людям будуть складати контракт на стіл і говорити: підписуючи це, пропонуємо гроші, пропонуємо гроші.
Але їм потрібно поповнювати втрати, які великі, дуже великі. І їм потрібно це компенсувати, якщо вони ще розраховують на наступальні дії.
Тобто, якщо стратегія – продовжувати війну, вони без сумнівів проводитимуть мобілізаційні заходи. Якщо Росія має намір входити у війну і далі, у 2027 році, вони намагатимуться мобілізовувати ще людей. До цього потрібно готуватися.
Росія може обирати й непрямі сценарії? Наприклад, не повна мобілізація, а використання резервів?
Так. За різними оцінками, Росія має резерв – дві дивізії і, щонайменше, дев’ять бригад, які повною мірою не задіяні зараз у війні проти України.
Давайте змоделюємо сценарій: аби погасити настрої, вони оголошують велике зібрання резервістів.
Фактично резервісти стають контрактниками, а резерв заслонює. Наявний зараз поточний резерв вони задіюють у війну для посилення наступальних дій на тих напрямках, де ведуть бої, або для потенційного відкриття нового напрямку, наприклад, з Брянської області в бік Чернігівщини.
На виході вони три – чотири місяці тримають новоприбулих до Росії. Настрій спадає, тому що всіх запевняють, що ніхто не відправляється на війну. А потім, коли пристрасті вщухають, потенційні протести чи невдоволення, вони і цих починають залучати.
Варіантів може бути дуже багато. Але якщо стратегія – продовжувати війну, мобілізаційні заходи будуть без сумнівів.
Трансформація української армії
Зараз лунає наратив, що з оновленим керівництвом ЗСУ та Міноборони армія якимось чином трансформується. Часто це подається як конфлікт старої зашкарублої армії з класичним підходом та інноваційної армії. Якщо відкинути гасла, чи бачите ви цей конфлікт? І чим ці армії відрізняються?
Можливо, не конфлікт, а розбіжності у поглядах. Це нормальна річ, яка присутня у командирів і полководців: бачення того, як вести бойові дії, якою має бути стратегія, що для цього потрібно, які засоби, сили і так далі. Це можуть бути однодумці, а можуть бути протилежні думки.
У нас є дві глобальні точки зору. Перша – що зараз інновації та трансформація настільки зростають, що поступово можна буде відмовлятися навіть від ролі піхоти в рідкісних випадках: дрони, наземні роботизовані комплекси в перспективі. Друга – що при трансформаціях все одно не можна відмовитися від певних класичних методів ведення війни, наприклад, застосування артилерії. Хоча інноваційний підхід теж не передбачає відмови від артилерії.
Американці та європейці спільно виробили Excalibur – високоточний снаряд із системами наведення, в тому числі доказом цілі. Тобто, є два глобальні підходи, і їх можна поєднувати. Це було б наймудріше, але не завжди є можливість, тому що ми підходимо до питання кіл-зони: як там діяти, як проводити ротації особового складу – це ускладнює питання. Тобто, певні проблеми залишаються.
Чи можемо ми сказати, що відмовляємося від фактора людини в армії?
Ні. Бо навіть операторів БПЛА та НРК потрібно готувати. Для цього потрібні люди. Це все має поєднуватися.
Я думаю, що зараз шукатиметься, в чому феномен головнокомандувача Збройними силами Михайла Драпатого. Якщо говорити про ініціативу, то Драпатий – це те, що можна охарактеризувати як розумну ініціативу.
Він до всього підходитиме з розумом: як уберегти людей, але водночас не втратити фронт, спробувати отримати перевагу, стабілізувати фронт, поєднувати асиметричні рішення із симетричними там, де вони потрібні, і це імплементувати. Плюс продовжувати реформу в армії.
Запит на справедливість є. Зараз почали з перевірки розподілу по бригадах, тому що були випадки, коли нарікали: одні бригади недоотримують, у когось більш складний напрямок, у когось менш інтенсивні бойові дії.
Але якщо ворог піде на Чернігівщину, що тоді? Ми теж маємо це розуміти. Розподіл, коли командири можуть розраховувати на поповнення, коли є зрозумілий механізм і контроль за реалізацією, це важливо.
Після наради у президента Генштаб розробляє механізми такої ситуаційної обізнаності, щоб розуміння переднього краю, ротацій, умов та обстановки було настільки повним, щоб надалі спростити роботу армійським корпусам та суміжним підрозділам, уникати розірваних підрозділів, коли бригади розкидані по різних напрямках. Щоб корпуси розуміли, на кого розраховувати, які в них сили та засоби для певних дій.
Є багато рішень, які будуть впроваджуватися на основі досвіду цієї війни, розуміння трансформації, зміни технологій та поєднання класичних моделей та інноваційних рішень. Тут не все просто, але драйв точно буде.
Синергія, поєднання двох поглядів і методів, мабуть, найпрактичніше? Бо те, що ви говорите про війну НРК і дронами, дуже романтизовано?
Так, це романтизовано, особливо для широких мас. Люди завжди шукають рішення: а яке наше рішення? Ми знищуватимемо ворога, максимізуватимемо його втрати. Але для цього потрібно максимально насичувати наявними засобами посилювати тиск.
Чи можемо ми сказати, що маємо знищити їх (росіян – 24 Канал) тільки дронами? Ні. Якщо є можливість завдати удар авіацією керованими авіабомбами і знищити одразу кілька десятків ворогів у районі забудови чи артилерії, то чому ні? Питання в тому, це остаточна відповідь, чи це зупиняє агресію Росії. Невідомо. Треба пробувати.
Ми зараз багато діємо пробами, промацуючи, де є перевага. Є смуга відповідальності – бригада, батальйон, рота. Є позиції операторів БПЛА. Чи можна це контролювати автоматичні турелі, роботи, а їхнє забезпечення здійснювали інші роботи? Питання підвезення боєприпасів і багато інших аспектів. Можливо, так, але це все одно поступовий процес.
Хтось несе відповідальність за смугу оборони – конкретний командир із силами та засобами. Він має розуміти повноту відповідальності: що буде, якщо десь збій у машині, що буде, якщо не спрацює, як реагувати. Ті, хто сміливіший і відважніший, вже це випробовують. Наприклад, Третій армійський корпус. Є й інші приклади.
Але це поступовий процес, який дуже швидко ввести складно. І потрібно продовжувати реформувати нормативні документи.
До прикладу, у підготовці сержантського складу: командир відділення і в нього за бойовим статутом обов’язково БМП чи броня. Це відповідає реаліям поля бою? Напевно, ні. Отже, потрібно змінювати і нормативні, і статутні документи, тому що є офіційна документація, є статути щодо дій відділення і взводу в наступі, в обороні тощо. Там теж потрібно імплементувати можливості НРК та дронів. І тоді командирам буде легше, тому що вони діятимуть відповідно до цих документів, а не за анахранізмом.
Крим, демілітаризація та деокупація
Останнє питання – про Крим. Ситуація з логістичним локдауном, паливною кризою та тим, що там вже немає Чорноморського флоту. Деокупація Криму – це тільки питання часу, чи адаптується Росія до викликів, які створює Україна?
Це ще дуже довга історія. Ми зараз реалізуємо дуже серйозне завдання демілітаризації окупованого Криму, і це дуже добре вдається. Є дуже серйозні успіхи.
Щодо деокупації, то для цього необхідно встановити контроль. А контроль сьогодні без фізичної присутності на землі – це умовний контроль.
Ми можемо говорити про контроль над повітрям, але все одно для деокупації потрібна наземна чи десантна операція.
На сьогоднішній день це складно, практично неможливо, тому що у ворога в акваторії Чорного моря зберігається перевага в повітрі. А проводити операції без ППО і без прикриття – це, м’яко кажучи, не дуже добра історія.
Нам ще доведеться сконцентруватися на тому, щоб зробити неможливим або мінімізувати спроможності Росії використовувати військову інфраструктуру окупованого півострова для ударів по материковій частині України. Ви бачите – ракети, дрони, обстріли Одеси. Тут ще є над чим працювати. Саме тому така робота йде і по окупованому Криму, і по півдню Росії. Це великий етап демілітаризації.
Щодо деокупації, це вже наступний етап, який має полягати в комплексній військовій операції. Зараз ми можемо зробити максимум, щоб показати Росії: ціна окупації півострова для неї абсолютно невигідна. Вони втрачатимуть, а демілітаризація триватиме.
Нам потрібно зменшити їхні військові спроможності там. Але без встановлення контролю ми не можемо сказати, що ця територія вже деокупована і звільнена.
Якою, на вашу думку, є фінальна точка демілітаризації Криму?
Це коли Крим стане територією, з якої не можна нічого запускати, атакувати і яку не можна використовувати як територію для накопичення сил та засобів для проведення різного роду операцій.
Стратегічно Крим був потрібен Путіну з військової точки зору з двох причин. Перша – можливість атакувати Україну і готуватися до повномасштабного вторгнення з перспективою відрізати нас повністю від Чорного моря, які вони намагалися реалізувати у 2022 році. Чи є зараз у них така можливість? Ні.
Друга – вихід у Середземне море, щоб допомагати режиму Асада чи іншим, демонструвати власну експансію та можливості.
Стратегічно вони зараз цих можливостей позбавлені, але ще не позбавлені остаточно можливостей використовувати окупований півострів для певних військових цілей. І поки у них ще є такі можливості, демілітаризація має продовжуватися.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Источник: www.24tv.ua