Олекса Кибкало
- 1 1919: Україна в оточенні ворогів
- 2 Чому Петлюра пішов на союз із поляками і якою була мотивація Пілсудського
- 3 Що передбачав Варшавський договір
- 4 Червона загроза насувається
- 5 Як українці врятували Польщу
- 6 Польський Realpolitik
- 7 Ціна зради
- 8 Від автора
- 1 1919: Україна в оточенні ворогів
- 2 Чому Петлюра пішов на союз із поляками і якою була мотивація Пілсудського
- 3 Що передбачав Варшавський договір
- 4 Червона загроза насувається
- 5 Як українці врятували Польщу
- 6 Польський Realpolitik
- 7 Ціна зради
- 8 Від автора
Страх офіційної Варшави полягає в тому, що українці згадають правду. Що Україна увійде в ЄС з розумінням свого морального права. І тому заздалегідь почали навішувати ярлики нацизму та геноциду на українців, яким ця ідеологія чужа внутрішньо.
Цинізм ситуації полягає в тому, що причиною виникнення УПА, яка зараз стала причиною моральної паніки в Польщі, була зрада Польщі своєї союзниці УНР понад 100 років тому.
Польська республіка підписала союзницьку угоду з Українською державою у 1920 році для спільного опору московським більшовикам. Але через рік Польща зрадила УНР, підписавши за спиною українців сепаратний мир із Москвою, поділивши українські землі та кинувши українців у пазурі тоталітарного радянського режиму.
Як це сталося – читайте в матеріалі нашої рубрики “Історія дня” на 24 Каналі.
1919: Україна в оточенні ворогів
Наприкінці 1919 року українська держава опинилася в так званому смертельному трикутнику. Армія УНР була затиснута між “Червоною армією” більшовиків, “Білою армією” Денікіна та Польщею. Кризу посилила страшна епідемія тифу в українському війську. Без зовнішньої підтримки зберегти державу було фактично нереально.
Були спроби отримати підтримку у країн Антанти – союзу держав проти блоку Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Але основні держави Антанти, серед них, зокрема, Велика Британія, США та Франція у боротьбі з більшовиками зробили ставку на білогвардійців. Білий рух очолювали генерали Денікін, Колчак та Врангель. Усі троє затятих українофобів, які й чути не хотіли про незалежність українського народу. Тому, аби не вступати в конфлікт із білими, Антанта відмовилася надсилати УНР військову допомогу та медикаменти.
Гірка іронія політичної ситуації в Україні у 1919 році, плакат авторства Георгія Гасенка, Відень (1919) / Джерело – “Порохівниця”
Париж мав свою стратегію для Східної Європи. Він прагнув створити потужну союзну державу на східному кордоні Німеччини, аби тримати німецьку загрозу в лещатах. Цю роль відвели Польщі. А оскільки Польща висувала претензії на Західну Україну – Галичину та Волинь, Франція беззастережно приймала польську позицію. Тому під час українсько-польської війни в Галичині (1918 – 1919) Антанта дозволила використати проти Західноукраїнської Народної Республіки добре озброєну та вишколену у Франції польську Армію генерала Галлера, первісно сформовану для боротьби з більшовиками.
ТопливоСередні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на
УНР, опинившись у тайм-ауті, зробила ставку на ворогів Антанти – німців та їхніх союзників, уклавши з цим мир у Бересті. Для Антанти це було неприйнятно.
Була також і брак розуміння українців. Тобто провал комунікації. Лідери Директорії УНР Володимир Винниченко та Симон Петлюра за своїми поглядами були соціал-демократами, а частина української еліти взагалі сповідувала радикально ліві ідеї.
Тому для урядів Антанти, які не заглиблювалися в українське питання, це було практично тотожно більшовикам. Західні місії у своїх звітах часто писали, що український рух просякнутий “більшовизмом та анархією”, а отже, створювати з нього повноцінну державу – це ризик отримати ще один осередок революції.
Чому Петлюра пішов на союз із поляками і якою була мотивація Пілсудського
На відміну від поляків, чехів чи фінів, які десятиліттями мали впливові еміграційні центри в Європі та США, українська держава на Паризькій мирній конференції 1919 року сприймалася як щось нове. Західні дипломати просто погано розуміли етнографічну та історичну карту Східної Європи.
Українську делегацію сприймали не як представників давньої нації, а як “селянський бунт” або частку розваленої Російської імперії, яка не має досвіду створення держави.
Симон Петлюра у серпні 1919 року.
Відтак, провідник УНР Симон Петлюра у практично безвихідному становищі почав переговори про укладення угоди з Польщею. Для збереження української державності.
У лідера Польщі маршала Юзефа Пілсудського були свої мотиви.
Він чудово розумів, що Росія несе для нього більшовицьку експансію і загрозу агресії. Навесні 1920 року Червона армія готувала масштабний наступ на Захід. Це означало загрозу самому існуванню Польщі.
Юзеф Пілсудський, 1921 рік / Фото – Centralne Archiwum Wojskowe
З іншого боку, Пілсудський планував створення конфедерації незалежних держав – Польща, Україна, Білорусь, Литва – тобто геополітичний союз від Балтійського до Чорного моря. Незалежна УНР мала б стати міцним буфером, який назавжди відділив би територіально Польщу від російської імперської загрози.
Також Варшаві було важливо офіційно закріпити за собою Західну Україну за згодою самого українського уряду, аби уникнути подальших дипломатичних претензій.
Таким чином, Варшавський договір був вимушеним союзом. Для Петлюри це був останній шанс врятувати хоча б частину української державності, а для Пілсудського це був спосіб розгромити більшовиків на чужій території та створити кордон безпеки на сході.
Задля справедливості варто зазначити, що далекоглядний політик Пілсудський був прихильником незалежності України. І те, що Варшава за рік підписала Ризький мир із Москвою – стало його особистою політичною поразкою. А пізніше обернулося катастрофою для самої Польщі. Про це я ще скажу окремо.
Що передбачав Варшавський договір
21 квітня 1920 року була підписана Конвенція між УНР та Польщею, яку ми знаємо як Варшавський договір. Це були дві конвенції, відкрита політична та таємна військова.
Важливе зауваження: конвенція – це юридично зобов’язуючий міжнародний договір або угода між державами, що встановлює чіткі правила, права та обов’язки в певній сфері. На відміну від декларацій, які мають лише рекомендаційний характер, конвенції вимагають від країн-учасниць імплементації в національне законодавство та передбачають відповідальність за їх порушення.
Палац Бельведер у Варшаві, де була підписана Конвенція / Архівне фото
Отже, ключові моменти двох конвенцій – спершу політична.
Зверніть увагу на статтю 2-гу, де в обмін на визнання української державності та незалежності, а також військову підтримку Польща отримала контроль над частиною територій Західної України, зокрема Галичини та Волині. А також зверніть увагу на статті 4 та 5 – там чітко прописані взаємовідносини між державами та ставлення до народів.
Політична конвенція між Польщею та Україною (21 квітня 1920):
“Уряд УНР з одного боку та уряд РПП з другого боку, у глибокому свідченні, що кожен народ займає природжене право на самовизначення та визначення своїх відносин із сусідами… погодилися на наступні постанови:
- 1 §. Визнаючи право України на незалежне державне існування на території в межах півночі, сходу та півдня, як ці кордони будуть визначені договором УНР з її прикордонними з тими сторонами сусідами. Річ ПП визнає Директорію Незалежної Української Народної Республіки, на чолі з Головним Атаманом п. Симоном Петлюрою, за Верховну владу УНР
- 2 §. Кордон між УНР та РПП встановлюється наступний: на північ від Дністра, вздовж р. Збруча, а далі вздовж адміністративного кордону колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вишегрудка, а від Вешегрудки на північ через узгір’я Кременецькі, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім вздовж східного адміністративного кордону Рівненського повіту, далі на північ вздовж адміністративного кордону колишньої губернії Мінської до перетину його р. Прип’яттю, а потім Прип’яттю до її гирла. (Показати карту Варшавського договору 1920 року з підсвіченим кордоном).
- 3 §. Уряд Польський визнав Україні територію на схід від кордону, вказаного в артикулі 2-му цієї умови, до кордонів Польщі 1772 року (передрозбірних), які Польща вже займає, або придбає від Росії шляхом озброєним або дипломатичним.
- 4 §. Польський уряд зобов’язується не укладати жодних міжнародних умов, спрямованих проти України; до того ж зобов’язується Уряд Української Народної Республіки проти Речі Польської Посполитої.
- 5 §. Права національно-культурні, які уряд УНР забезпечить громадянам Польської національності на території УНР, будуть в найменшій мірі забезпечені громадянам національності Української в межах РПП і навпаки.
- 6 §. Укладаються спеціальні економічно торговельні умови між УНР та РПП. Аграрне діло в Україні буде вирішено конституантою. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національності в Україні визначається згодою між РПП та УНР
- 7 §. Укладається військова конвенція, що становить інтегральну частину цієї умови.
- 8 §. Умова ця залишається таємною. Вона не може бути передана третій стороні, бути опублікована нею в цілості або частині, інакше як тільки за взаємною згодою обох контрактуючих сторін, за винятком артикулу 1, який буде оголошено після підписання цієї умови.
Підписали:
- Керівник Мініст. Закордон. Справ Укр. Народн. Республіки: Андрій Лівицький
- Керівник Мін. Закордонних Справ Речі Посполитої Польської: Ян Домбський.
А ось текст військової конвенції був оприлюднений пізніше – про його зміст не знали навіть частина членів уряду УНР. Обидва документи опубліковані в монографії професора Шелухіна у 1926 році в Празі.
Вона складається з 17 параграфів (статей). Наводимо основні та найбільш критичні пункти, що визначають характер військового союзу між УНР та Польщею.
Ключові статті Військової конвенції 1920 року:
- § 3 (Оперативне керівництво): “Військові операції відбуваються за взаємним порозумінням початкової команди Польських військ та головної команди Українських військ під загальним управлінням команди Польських військ”…
- § 8 (Адміністрація та цивільний тил): “Український уряд організує [на звільнених територіях] свою владу та адміністрацію цивільну і військову. Тили Польських військ буде охороняти Польська жандармерія польова та Польське етапне військо”…
- § 11 (Формування частин): “На Польській території триває організація Українських частин, як це мало місце досі у Бересті, аж до часу, коли така організація буде можлива на власній території”.
- § 12 (Снабження та зброя): “Початкова команда Польських військ зобов’язується доставити для Українських військ зброю, амуніцію, спорядження та одяг у кількості, необхідній для трьох дивізій, згідно зі штатами, встановленими для Польської дивізії”…
- § 16 (Режим секретності): “Обидві сторони зобов’язуються тримати цю конвенцію в таємниці”…
Таким чином, Польща отримала вкрай вигідну міжнародну угоду. Причому практично ні за що не платила, отримала перевагу в командуванні українською армією, мала підготувати всього три дивізії і при цьому обмежена була кількість українських військ. І за це уряд УНР теж мав заплатити.
Наступного дня після підписання об’єднані сили УНР та Польщі вирушили на Київ.
На початку травня 1920 року українські та польські війська увійшли до української столиці. А уряд УНР прибув до Вінниці.
Пілсудський та Петлюра у Вінниці / Архівне фото
Посилився притік добровольців до армії УНР. Проте польські союзники намагалися перешкодити зміцненню військового потенціалу України. Польське командування змусило розпустити мобілізованих новобранців, і лише таємно від союзників українські дивізії змогли збільшити свою чисельність. Але успіх польсько-українського наступу тривав недовго.
Червона загроза насувається
Польський фронт не втримав наступу більшовиків і червона армія 11 червня 1920 року знову захопила Київ. Польські війська стали відступати. У липні 1920 року польська армія залишила лінію Бугу і відступила в напрямку Варшави.
У цій ситуації Польща звернулася по допомогу до Антанти. Однак Антанта вирішила, що Варшава не спроможна проводити самостійну зовнішню політику, і вимагала, аби Польща у відповідній ноті погодилася на цитую: “угоду врегулювання на розумних умовах своїх територіальних спорів із Чехами, Литовцями та Українцями”.
Клемансо, Ллойд Джордж та Орландо: прем’єр-міністри Франції, Великої Британії та Італії / Фото – Вікіпедія
На конференції у Спа (липень 1920) прем’єр-міністр Великої Британії Ллойд Джордж висунув Польщі жорстку вимогу:
- Відступити на так звану “Лінію Керзона” (умовно – етнічний українсько-польський кордон, який при цьому не включав деякі історичні українські території – Підляшшя, Холмщину, Надсяння та Лемківщину, згодом ці території отримають назву “Закерзоння”).
- Відмовитися від територіальних претензій на Східну Галичину, Західну Волинь та Віленщину до Литви.
У цей період у міжнародних відносинах знову почала активно фігурувати “українське питання”, і в першу чергу проблема Східної Галичини. Вища Рада Антанти рішуче висловлювалася за те, аби Східна Галичина зберегла свій міжнародний статус, незалежний від Польщі. Щодо решти території України польський уряд перед Вищою Радою зобов’язався поважати право самовизначення народів на схід від “Лінії Керзона”.
У критичний момент, коли налягали більшовики – Польща погодилася на вимоги Антанти щодо відмови від претензій на сусідні території. Тоді польський прем’єр Владислав Грабський у Спа підписав умови Антанти, оскільки Варшава потребувала термінових поставок зброї та боєприпасів.
Але по факту, як тільки більшовиків відкинули – насамперед завдяки “Чуду на Віслі” – битві, в якій українські загони зберегли польську державність, Варшава відмовилася від зобов’язань у Спа. І в жовтні 1920 року польські війська генерала Желіговського розіграли “бунт” і окупували Вільнюс. А в Україні Польща закріпила за собою Східну Галичину та Західну Волинь, просто ігноруючи “лінію Керзона”.
Як українці врятували Польщу
Після захоплення Києва, Червона армія стрімко просувалася: Тухачевський рвався до Варшави та Берліна, а Перша кінна армія Будьонного – до Львова та Замостя. Для УНР це був ризик остаточного зникнення через падіння союзної Польщі.
Якби Варшава впала, більшовицька Росія окупувала б усю Польщу, створивши там радянський уряд. Шанси на власну українську державу впали б до нуля.
Варшавська битва – дивіться відео:
У той час основна Варшавська битва, що тривала з 12 по 25 серпня 1920 року, йшла безпосередньо під Варшавою, але основою “Чудес на Віслі” стали бої на півдні. Перша кінна армія Будьонного мала обійти польські сили з півдня, прорватися через Замостя і завдати нищівного удару в тил військам Пілсудського, що наступали під Варшавою.
Але там їх зустріли українські загони. Наприкінці серпня 1920 року 6-та Січова стрілецька дивізія УНР під командуванням, тоді полковника, Марка Безручка разом із польськими підрозділами взяла вміст стратегічно важливого міста Замостя.
Загони Безручка вщент розбили та зупинили еліту радянської кавалерії – 16-тисячну армію Будьонного. Це не дозволило більшовикам з’єднатися з Тухачевським під Варшавою і врятувало союзний фронт від оточення.
Польща не заперечує роль українців у перемозі над більшовиками:
Skwery imienia Generała Armii Ukrainskoj Republiki Ludowej Marka Bezruczki w Warszawie y Koszalinie, rondo – we Wrocławiu, i teraz jeszcze i decyzja władz Gdańska. Dziękuję @Dulkiewicz_A , @aowczarczak i radnym miasta Gdańsk @gdansk za uszanowanie tej inicjatywy za godna poparcia! pic.twitter.com/WQLoYhcMzI
– Andrii Deshchytsia (@ADeshchytsia) November 26, 2020
В результаті Польща відстояла свій суверенітет. Було зупинено рух “ленінської світової революції” до Західної Європи. Від оборони Польща перейшла до швидкого контрнаступу, відкинувши більшовиків далеко на схід.
Польський Realpolitik
Після розгрому Червоної армії восени 1920 року Польща могла продовжувати наступ разом із військами УНР. Однак Варшава скоїла зраду.
Історики пишуть, що поляки втомилися від 6 років безперервних війн. І суспільство прагнуло миру за будь-яку ціну. Тоді в польському парламенті та серед дипломатів більшість мали націонал-демократи. Вони ж вважали, що: “Велика незалежна Україна” – потенційна загроза для Польщі. Відтак – простіше і вигідніше поділити українські і, до речі, білоруські землі навпіл із Москвою. І приєднані території можна буде “полонізувати”, відкинувши всі попередні зобов’язання поважати український народ.
Переговори в Ризі між більшовиками (зліва) та поляками (справа), березень 1921 року / Фото – Вікіпедія
З іншого боку, більшовики під керівництвом Леніна та Троцького опинилися в затяжній економічній кризі через повстання селян та загальний розвал економіки. Їм терміново потрібен був мир на Заході, аби розгромити “білих” у Криму та придушити внутрішні повстання. Також Москва була готова на будь-які територіальні поступки Польщі, аби лише ліквідувати Українську Народну Республіку.
18 березня 1921 року між Польщею (з одного боку), Росією та маріонетковою Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР) було підписано Ризький договір. І це була зрада Союзної угоди.
В результаті Україна за спиною УНР була знову розділена. Холмщина, Східна Галичина, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до складу Польщі. Решта території опинилася під радянською окупацією.
Польща офіційно визнала радянську УСРР і зобов’язалася закрити на своїй території всі установи УНР та роззброїти Армію УНР.
У таборі для інтернованих у Калиші одночасно перебували і військові армії УНР, і полонені червоноармійці / Архівне фото
Понад 20 тисяч бійців та старшин Армії УНР були відправлені до польських таборів для інтернованих – у містах Каліш, Щипйорно та інших, де утримувалися в тяжких умовах як бездержавні особи. До них туди ще приїздив Юзеф Пілсудський – вибачитися за зраду.
Я перепрошую, панове, я дуже перепрошую. Це мало бути інакше,
– Юзеф Пілсудський 15 травня 1921 року вибачається за зраду перед колишніми українськими товаришами по зброї.
Цей епізод із вибаченням та фраза Пілсудського загальновідомі. Значно менш відомим є той факт, що тоді ж українські воїни вітали маршала словами “Слава Україні!” Відповіддю на гасло тоді було “Україні слава!”
Ціна зради
Після удару в спину від союзника незалежна Українська держава була остаточно ліквідована з карти світу аж до 1991 року. Ризький мир став для України національною катастрофою, а для Польщі тимчасовим прагматичним тріумфом, що через 18 років обернувся трагедією, яку історики часто називають “Четвертим поділом Польщі”.
Анексувавши за Ризьким миром Західну Україну (Галичину та Волинь), Польща отримала мільйони глибоко вороже налаштованих до неї українців. Замість союзної Української держави – колосальну внутрішню проблему.
Польська політика дискримінації, а згодом і жорстока акція “пацифікації” 1930 року – так називалися етнічні чистки українців, влаштовані польською владою, жорстокі криваві придушення протестів, культурний та релігійний гніт на українських землях призвели до радикалізації українського руху.
По суті, порушення Варшавського договору і зрадницький Ризький мир породили вперту підпільну боротьбу Української військової організації (УВО) і надалі ОУН проти польської влади. Польська держава аж до 1939 року жила в стані постійної внутрішньої напруги та підпільної війни, витрачаючи величезні ресурси на поліцейський контроль західноукраїнських земель.
Крім того, Пілсудський недарма так тримався за ідею незалежної України. Він розумів: якщо між Польщею та Росією немає буфера, зіткнення двох держав неминуче.
Підписавши Ризький мир і ліквідувавши УНР, Польща опинилася сам на сам із Радянським Союзом, отримавши величезний спільний кордон. До другої світової війни Москва постійно розглядала Польщу як ворога і плацдарм для майбутнього наступу на Європу.
За 18 років Радянський Союз за рахунок страшних жертв зміцнив армію, розвинув виробництво і дочекався зручного випадку. У серпні 1939 року СРСР та Німеччина підписали Пакт Молотова – Ріббентропа, через кілька тижнів Радянський Союз напав на Польщу зі сходу, цинічно заявивши, що “польська держава припинила своє існування”.
Радянські війська перетнули той самий кордон, який був встановлений Ризьким миром 1921 року. Те, що польські “ендеки” вважали своєю великою дипломатичною перемогою в Ризі, обернулося повним крахом Другої Речі Посполитої, її окупацією та десятиліттями радянського домінування після Другої світової війни.
У 1921 році Польща зрадила українців, переступила через підписану конвенцію, обравши тимчасову вигоду замість стратегічного партнерства. І жоден суд її за це досі не покарав. Однак історія показала далекоглядність і правоту Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського: без незалежної України Польща не змогла втримати і власну незалежність. Розплатою за порушений договір стала втрата державності у 1939 році.
Зрада Польщі в той момент, коли можна було дотиснути більшовиків, призвела до десятиліть жахливих страждань українців. Москва знищувала наш народ Голодоморами, вбивала нашу інтелігенцію, прирекла на повільну смерть кращих патріотів у ГУЛАГу, вбивала українську ідентичність.
І те, що Україна відродилася як держава – заслуга українського народу. Той, хто вижив у нерівній боротьбі, після зрад, гніту та знищення. Це наша сила і наша гордість за предків, що зберегли український народ. Така правда.
Як Польща та більшовики поділили Україну – дивіться відео:
Від автора
Цей матеріал для того, щоб більше ніколи Польща навіть думки не допускала звинувачувати українців у неспровокованій агресії проти поляків. І поважала руку дружби, яку навіть після польської зради, подала Україна, бо ми прагнемо до доброго майбутнього з нашими сусідами. Однак це означає, що навіть пробачивши Польщу, ми більше ніколи не забудемо нашого минулого.
Чим більше я аналізував дії сучасних польських політиків – тим більше схилявся до думки, що одним з найбільших мотивів офіційної Варшави вимагати від держави Україна одностороннього визнання “історичних гріхів” – це спосіб уникнути відповідальності за власні історичні гріхи перед українцями.
Щоб не виставляли Варшаві рахунки, як це любить робити сама Польща. Але українці згадали правду. І це ще одна наша велика сила. Як великий народ ми говоримо, що простили. Простили, але не забули.
Источник: www.24tv.ua