Костянтин Довгань Софія Трощук
- 1 Я розумію наших людей з картонками
- 2 Проблеми та трансформація Сил оборони
- 3 Як захистити Одесу та область від російських атак і чи можливий десант окупантів?
- 4 Інформаційна війна та кремлівська пропаганда про Одесу
- 5 Кінбурнська коса
- 6 Оцінка загрози з боку Придністров’я
- 7 Ветерани, важко поранені бійці та реінтеграція в соціум
- 8 Технологізація війни та українське виробництво
- 1 Я розумію наших людей з картонками
- 2 Проблеми та трансформація Сил оборони
- 3 Як захистити Одесу та область від російських атак і чи можливий десант окупантів?
- 4 Інформаційна війна та кремлівська пропаганда про Одесу
- 5 Кінбурнська коса
- 6 Оцінка загрози з боку Придністров’я
- 7 Ветерани, важко поранені бійці та реінтеграція в соціум
- 8 Технологізація війни та українське виробництво
Командир оперативно-тактичного угруповання “Одеса” та начальник регіонального управління сил територіальної оборони “Південь” полковник Денис Носиков відвідав студію 24 Каналу та відповів на запитання журналістки Софії Трощук.
Офіцер розповів про нинішню ситуацію на фронті, операції на Кінбурнській косі та чому Одеса більше не “російське місто”.
Також Носиков дав свою загальну оцінку подій, що відбуваються в країні, та змінам у командуванні Сил оборони.
Інтерв’ю відбувалося у форматі відео, 24 Канал представляє текстову версію розмови.
Я розумію наших людей з картонками
Розпочати я хочу з дещо іншого – того, чого ми не очікували на цьому інтерв’ю, але зрештою події, що відбуваються в країні. Зараз важлива думка військових, які продовжують захищати нашу державу від ворога. Що ви думаєте про ситуацію, яка склалася?
Я розумію людей з картонками. У мене син приблизно такого ж віку, як і багато протестувальників. Це світлі молоді прогресивні люди, які бажають добра країні.
Водночас я знаю реальну ситуацію на фронті. А вона буває різною. Тому важливо розуміти, що складових нашої перемоги є декілька, і вони передбачають різні професійні навички.
Один володіє суперсилою в одних обставинах, інший – в інших. Неможливо одним героєм з однаковими скілами пройти різні етапи, особливо коли це не гра, а кривава битва без можливості автозбереження.
24 Канал – у WhatsApp Підпишіться, щоб не загубити та читати перевірені новини Додати
Слід віддати належне і Михайлу Федорову, і Олександру Сирському. Обидва професіонали. Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський ухвалив рішення, яке збереже єдність у суспільстві та допоможе силам оборони ефективно рухатися до перемоги.
Вітаю з призначенням пана генерала Михайла Драпатого. Переконаний – це буде нова яскрава та переможна сторінка в історії української армії.
Велике інтерв’ю Дениса Носикова – дивіться відео:
Проблеми та трансформація Сил оборони
Хочу обговорити з вами ще аспект територіальної оборони детальніше. На початку повномасштабного вторгнення вона відігравала одну роль, а зараз ми бачимо зміну ролі та еволюцію і покращення в бригадах. Як ви зараз оцінюєте стан територіальної оборони загалом? Які тут виклики?
35 бойових бригад, чотири навчальні центри, десятки тисяч досвідчених людей – ТрО це найбільш недооцінений рід військ на фронті.
Масштаб наших людей вражає, от тільки платформи для їхньої реалізації в межах військ територіальної оборони або немає, або її недостатньо, тому її слід створювати та масштабувати.
Судіть самі, Роберт Бровді, “Мадяр”. Командувач Сил безпілотних систем, де він після повномасштабного вторгнення розпочав свій шлях? У батальйоні 241 бригади ТрО! І таких наполегливих, розумних і вмотивованих у нас ще є. Люди йдуть, тому що хочуть масштабуватися.
Наше завдання, як командування роду військ, побудувати якісні професійні майданчики з прозорими правилами роботи, і тоді Сили ТрО зможуть показати свій реальний потенціал, результат і перестануть бути якимось фармклубом для інших родів військ.
Звісно, Сили оборони єдині, і ми їх не ділимо. Але є особливий мікроклімат у ТрО, є знання і наш дух добровольців, потрібно додати ефективного менеджменту, і ТрО покаже своє.
Як захистити Одесу та область від російських атак і чи можливий десант окупантів?
Перейдемо ближче до Півдня, до Одеського регіону, і поговоримо про те, які зараз найбільші загрози та виклики стоять перед Одеською областю?
У нас є декілька напрямків. Працюємо, по-перше, над обороною Одеської області від засобів повітряного нападу ворога, які відбуваються цілодобово. І у нас не тільки оперативно-тактичне угруповання “Одеса”. Моя штатна посада – начальник регіонального управління сил територіальної оборони “Південь”.
Там виконують завдання наші підрозділи, також багато підрозділів, повітряне командування “Південь”, різні сили та складові Сил оборони. Ми разом робимо все, щоб вирішувати це завдання. З урахуванням того, що і ворог змінюється, і технології змінюються, нам трохи не вистачає. Поки що принаймні. Але ми робимо все, щоб вирішити це завдання.
Плюс-мінус, орієнтовно десь у середньому 90 відсотків ракет і “шахедів” ми знищуємо. Але людям це важко пояснити, тому що якщо це буде, наприклад, 99 відсотків і один “шахед”, на жаль, кудись прилетить і будуть наслідки, то для населення здається, що всі разом недопрацьовуємо. Але ми робимо все, щоб це вирішити. Там все дуже складно.
Друге питання, яке ми зараз вирішуємо, – це кругова оборона Одеси та смуги нашої відповідальності. Тому що смуга відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Одеса” трохи більша, ніж Одеська область навіть. Це частина Миколаївської області. Виконуємо завдання на Кінбурнському напрямку і так далі.
На даний час ми вже закінчуємо підготовку міста до кругової оборони. Це цілий комплекс – настільки велика система вибухових, фортифікаційних, невибухових засобів. У нас три рубежі оборони. У нас зовнішній рубіж оборони, друге кільце – проміжний рубіж, третє кільце – внутрішній рубіж оборони.
Це дуже великий комплекс, який майже унеможливлює просування ворога в разі, якщо він, дай Бог, прийме таке рішення, просто легкою прогулянкою дійти до міста Одеса. Це протитанкові рови, три рубежі оборони. Це система додаткових протипіхотних різних невибухових засобів. Я зараз говорю про малопомітні перешкоди, їжаки і так далі. Плюс паралельно вибухові заходи.
З основних у нас – це Придністровський напрямок. Ми виконуємо завдання з оборони, і там теж знаходиться ворог.
У нас Кінбурнський напрямок, де ми виконуємо бойове завдання, і в разі загрози висадки, наприклад, морського десанту ворога, що зараз вже майже неможливо, з рівня казок, фантазій, але ми готові і готуємося до цих речей.
У 2026 році росіяни інтенсифікували обстріли Одеси. Взимку, коли були тотальні блекаути. Темпи цих страшних, божевільних обстрілів трималися протягом весни та літа. І навіть день, коли ми записуємо це інтерв’ю, на жаль, винятком не став – теж був обстріл Одещини. Як думаєте, чому ворог збільшив кількість цих обстрілів саме на Одесу? Це початок якоїсь нової кампанії?
У нас немає інформації. Я думаю, що інтенсивність збільшена не тільки на Одещині. Думаю, що всюди. Але ворог теж постійно, як і ми, нарощує свої можливості.
І у зв’язку з тим, що чим більше ми працюємо по всіх цих оборонних речах, тим менше у ворога бажання і можливості взагалі навіть спробувати захопити наші міста і території.
Тому єдине, що йому залишається, на жаль, це тільки “шахеди”, ракетні обстріли і так далі.
Чи вірите ви в те, що ворог може в найближчому видимому майбутньому готувати якісь масштабні операції проти Одеси?
Думаю, що виключено нині. Ворог проводить усі види розвідки, ми також здійснюємо усі види розвідки.
Я думаю, що навіть якщо зробити якесь опитування серед людей, то майже всі розуміють, що це нереально зараз. Немає у ворога таких можливостей, немає сил і засобів.
Ми орієнтуємося не тільки по нашому напрямку, ми дивимося і по інших. Зараз у ворога просто немає можливості. По-друге, все, що ми робимо по круговій обороні, всі інші завдання, які ми виконуємо, ми робимо все це саме для того, щоб ворог зрештою відмовився від своїх намірів туди заходити.
Ворог оцінює, проводить усі види розвідки. Як би там не було, наш ворог не дурний і все, що він бачить, – просто немає [у росіян – 24 Канал] такої можливості. І все. На війні плюс-мінус все просто.
Інформаційна війна та кремлівська пропаганда про Одесу
Дуже важлива також, напевно, й інформаційна складова російсько-української війни. Російський президент і керівники Кремля дуже часто сиплють такими фразами, що Одеса – це російське місто і не тільки. Нападають на Одесу стабільно раз на місяць, якщо добре пошукати їхні пропагандистські канали. Наскільки ця дезінформаційна складова зараз залишається важливою, і наскільки ця пропаганда просочується в соціум?
Я думаю, що зараз ця інформація не зовсім актуальна. Якщо проаналізувати ці рупори Кремля, їхні пропагандистські канали, те, що ми аналізували приблизно місяць тому, риторика ворожих пропагандистів дуже змінилася.
Тобто, якщо у нас постійно було, що Одеса – це “русский огород” і так далі, то приблизно місяць тому і у Соловйова, і в інших цих “товаришів” вже було, що Одеса – це вже не “русский огород”, і там взагалі немає росіян і так далі.
Насправді це результат великої роботи.
Ворог не відмовляється просто так від намірів, не відмовляється від посягань на наші території, від своїх “російських” місць та міст. Вчора був “русский”, сьогодні не “русский”. Чому? Саме це результат того, про що я тільки що вам розповідав: коли ворог бачить, що у нього немає можливості навіть просто захопити місто Одесу.
От і все. Це результат нашої спільної роботи. Всі ці рубежі, все, що я вам зараз розповідав, – це дуже велика і дійсно дуже важлива робота. І саме це – показовий результат нашої роботи.
Ми проробили дуже велику роботу, за результатами якої ворог взагалі відмовився від своїх намірів, і Одеса перестала бути “русским огородом”. Це дуже серйозно, дуже потужно. Ну, принаймні для нас.
Сподіваємося, що так і залишиться. Тут і велика робота військових, і велика робота самих містян, які теж докладають зусиль для того, щоб цей стереотип руйнувався. Є ще над чим працювати в суспільстві, але процес іде, і нехай іде успішно.
Кінбурнська коса
Нещодавно бійці 123-ї окремої бригади територіальної оборони під оперативним командуванням 122 Бригади ТрО вперше висадили на окупований ворогом берег наземний роботизований комплекс за допомогою керованої морської платформи. Це вперше у світі, але в Україні дуже багато всього, що стосується БПЛА, НРК, відбувається вперше у світі. Раніше на Кінбурнській косі також піднімали прапор України. Видно, що українські сили оборони працюють плідно і систематично. Як вороги зараз намагаються захищати косу і чому вона залишається для них настільки важливою надалі?
Насправді у ворога немає вибору. Як ми, військові, виконуємо накази, бойові накази, бойові розпорядження, так і вони виконують. Адже їм ніхто просто не дозволить, тому вони намагаються виконувати своє завдання.
Щодо прапора та висадки на берег наших засобів НРК, наземних роботизованих комплексів, про що ви говорите, ми постійно проводимо різні спеціальні операції. Це не зовсім повна інформація. Ми там працюємо набагато більше, що трохи виклали. Це підпорядкована 123 бригада виконувала це завдання.
Набагато більшим завданням було. В межах певної спеціальної операції працював батальйон 123-ї бригади в оперативному підпорядкуванні 122-ї бригади. І це ще не всі підрозділи, що входять до оперативно-тактичного угруповання “Одеса”, а підрозділів набагато більше.
Ми проводимо на Косі всілякі операції. Цілодобово знищуємо ворога. З техніки, гармат та іншого озброєння у них майже нічого не залишилося. Ми постійно нарощуємо наші можливості, постійно технологічно ростемо та вдосконалюємося.
Якщо коротко, то у ворога на Кінбурнській косі зараз одне єдине завдання – просто вижити.
Все дуже просто. Вони ховаються там по норах, бідні. І оскільки ми там постійно мінуємо логістичні шляхи, то у них майже немає можливості навіть втекти з цієї Коси.
У них майже немає можливості навіть подихати свіжим повітрям. Там цілодобово наноситься максимальне вогневе ураження. Ми працюємо цілодобово, знищуємо ворога і все, що з ним пов’язано.
Оцінка загрози з боку Придністров’я
Ще один напрямок, який ви теж згадували і який залишається дуже загадковим, – це Придністров’я. Росія намагається нарощувати там пропаганду, спрощення отримання російських паспортів для мешканців Придністров’я, втручання у вибори Молдови, різні загрози Молдові та Україні. Як ви оцінюєте військову складову, яка там зараз є, і наскільки вона нам загрожує?
Там, безумовно, є ворог у немалій кількості. Слово “загрозливе”, мабуть, якщо так просто сказати, не підходить до цієї ситуації. Вони дуже стурбовані й налякані. Якщо по-військовому, у них максимально низький морально-психологічний стан рівня підлоги.
Ми проводимо також усі види розвідки: повітряну, радіоелектронну. Ми все бачимо, ми все чуємо. Ми в онлайні цілодобово бачимо і фіксуємо кожен недопалок, який десь ворог покурив і викинув. Бачимо все як на долоні. Повністю все контролюємо.
Наміри у них дуже панічні. Вони проводять щось на кшталт бойової підготовки або злагодження. Але за перехопленнями та з інших джерел інформації, якщо щось трапиться – або якась провокація, або ще якісь речі, і якщо наше вище керівництво чи Сили оборони ухвалять рішення дати відсіч, то настрій ворога просто втекти, якщо просто.
Вони розуміють: з урахуванням географії та всього, що там є, воювати з нами на конях і з шаблями та списами буде не дуже ефективно. Вони це розуміють. Розуміють і те, що шансів у них немає, і що втекти – це єдине, що залишається, а резерви не підтягнуться і допомога не підійде.
А чи надходять звідти якісь провокації? Час від часу, щоб перевірити, чи слідкують їх там?
Вони настільки бояться цього слова “провокація”, щоб не дай Бог не спровокувати, що це виключено – зі зрозумілих причин.
Ветерани, важко поранені бійці та реінтеграція в соціум
Ми з вами поговорили про головні напрямки та новини. Я хочу трохи перейти до теми, з якої ми з вами починали, але в іншому ключі. Поговорити про єдність і згуртованість і поговорити про українських ветеранів. Війна, очевидно, робить так, що їх стає більше і більше не тільки з кожним роком, а з кожним місяцем. Це військові, які отримали поранення, або військові, які завершили свою службу в армії з інших причин. Їх дуже і дуже багато станом на зараз. Як ви оцінюєте зараз рівень реінтеграції бійців у суспільство, соціальні процеси? І чи достатньо робить наша держава зараз на різних рівнях – від такого державного до місцевого?
Ми звикли розраховувати на себе. У нас є декілька категорій наших ветеранів. Наприклад, важко поранені наші військовослужбовці з ампутаціями ніг, рук і так далі. Це найбільш важкі випадки, і з ними найважче. Але ми ухвалили рішення всіх їх повертати назад.
Якщо кожен командир об’їде по домівках усіх важкопоранених ветеранів, які вже списані, без рук, без ніг і з іншими дуже важкими травмами, то якщо там є дуже точково поодинокі випадки, наприклад, айтішники, люди, які можуть працювати вдома – це одне. Але всі інші не задіяні. І виникає відчуття, що вони нікому не потрібні. Це не дуже хороша історія.
Ми ухвалили рішення всіх призивати назад. Що нам це дає? Перше: крім їхньої пенсії, яку вони отримують, вони отримують додаткову грошову винагороду та заробітну плату – мінімум плюс 50 тисяч до їхньої пенсії. Вони не сидять на шиї у своїх рідних і близьких, тому що, на жаль, коли людина так повертається і залишається сама з собою, то місяць-два вони вдома герої, а потім починає працювати побут. І коли всього не вистачає, це дуже важко і для сім’ї, і для них. Вони почуваються, м’яко кажучи, не дуже, і сім’ї важко. Тому вони повертаються до нас.
По-перше, додаткова грошова винагорода – мінімум у середньому це плюс 50 тисяч гривень. По-друге, і це найважливіше, ми повертаємо їх у соціум. Вони вдома нічим не зайняті, а коли не зайняті, виникає дуже багато ускладнень. У нас вони в соціумі, зайняті. Хлопці їх дуже поважають з очевидних причин. Вони дуже шановані люди. І це не на словах, а насправді ми їх бачимо в соціумі.
По-третє, медикаменти, медичні речі. У нас всього достатньо, більш ніж достатньо. Їм іноді доводиться вирішувати це за власний кошт, навіть банально піти в аптеку. Тут ми теж перекриваємо. Плюс у нас працюють медичні служби – все, що є у Збройних силах у кожному підрозділі.
Плюс, наприклад, юридична служба. Є купа нюансів з оформленням пільг і так далі. Рідні та близькі не повинні проходити десятки кіл, збирати всі ці папірці по різних кабінетах. У нас це відпрацьовує юридична служба, майже все роблять військовими. І коли це все відбувається, сім’я розуміє, за що людина отримала те чи інше важке поранення чи ампутацію. Вони бачать, що людина солідна, підрозділ і держава про нього дбають, майже все основне вирішується повністю. Тоді і вони, і сам ветеран почуваються гідно.
Для цих важкопоранених у нас повний карт-бланш: сержант, солдат чи офіцер. Це наш принцип, наше правило в наших підрозділах. Будь-яка посада – ми з іншими військовослужбовцями вирішуємо це питання, переміщення і так далі. Всі все розуміють. Вони заслужили більше всіх цих речей.
Тому ми орієнтуємося на штабні тилові посади. Але в чому парадокс? У середньому десь через два місяці вони всі переводяться в бойові підрозділи. Наші підрозділи БПЛА, в кожній бригаді по два батальйони БПЛА створені або в інший підрозділ – мінометний, артилерійський.
Я дуже сподіваюся, що ця історія стане основою для роздумів в інших об’єднаннях Збройних Сил України. Це дуже класний приклад згуртованості на тому рівні, який не одразу кидається в очі. Але це дуже хороша ініціатива, особливо враховуючи той факт, що кількість ветеранів збільшується з часом і збільшується, на жаль, і кількість тих, хто отримав травми війни і потім повертається додому.
Дуже просте рішення, до речі, всім радимо. Все дуже просто. На прикладі – ми радимо їх у штабні тилові підрозділи, там діловодами, будь-ким. Всі вони виконують завдання, всі переводяться в бойові підрозділи. Пояснюємо, що вже достатньо. Всі 100 відсотків. Така історія.
Якщо ви запитуєте в межах держави, це теж дуже складна історія. Я думаю, що у нас вже не один мільйон наших ветеранів сумарно, взагалі не тільки важкопоранених, а й усіх інших, які вже відвоювали, отримали певні поранення по здоров’ю, або списані з якихось інших причин, або не можуть виконувати бойове завдання на даний час.
На мій погляд, принцип має бути плюс-мінус як у нас. Для цих людей має бути все в нашій державі. Тоді буде справедливість, тоді буде та єдність, про яку ми вже неодноразово згадували.
Як один політик колись говорив: “Не словами, а ділом”. Просто беремо і робимо – і тоді все зрозуміло. Це дуже збільшує мотивацію. На прикладі наших важкопоранених: ти не тут, незрозуміло кому потрібен; ти у нас тут, ти всім потрібен, ти максимально залучений, ти в соціумі, тебе всі поважають, ти не тягар для сім’ї, ти отримуєш гідну грошову винагороду, у тебе є можливість самореалізуватися і так далі.
Я думаю, що це плюс-мінус так і має бути в межах держави: будь-які посади – від найвищих до будь-яких, відповідно до спеціальності, освіти і так далі – для цих людей має бути все. У нас дуже багато правоохоронних органів, контролюючих органів, міністерств, державних підприємств, організацій. Держава дуже велика. Мільйон, два мільйони людей одним клацанням – нуль проблем.
Технологізація війни та українське виробництво
Щоб наша розмова трохи підсумувати, війна стає дуже технологічною. Ми говорили про приклади наземних роботизованих комплексів, про безпілотники, які використовує і українська армія, і ворог теж. Удари на лінії бойового зіткнення, middle strike, deep strike – це все новітнє, і іноді навіть західні партнери України дивляться на це з широко відкритими очима. Як би ви охарактеризували той етап війни, на якому ми перебуваємо і будемо перебувати найближчі роки? Які тут головні виклики для України?
Тут дійсно все нескладно. Майже все, що нам потрібно, виробляється в Україні зараз. Будь-які засоби БПЛА – від найменших до найбільших, будь-якого літакового типу, deep strike, middle strike – все виробляється у нас у державі. Ми ні від кого не залежимо.
Наші люди винахідливі, суперпотужні. Ми все робимо самі. Так само радіоелектронна боротьба – це все у нас у державі, всередині. Нам ні від кого нічого не потрібно. Єдине, чого нам може не вистачати, це фінансових ресурсів, наприклад. Все, що нам потрібно, є. І це дуже круто.
Нам не потрібно постійно просити наших партнерів. Те, що на початку війни було дуже важливим, на кшталт танків і так далі, все дуже змінюється. Зараз усе, що нам потрібно, майже все, я думаю, все насправді, у нас є. Ми це виробляємо самі, дуже прогресуємо, дуже ефективні.
Куди ще наші виробники можуть піти? Вони постійно вдосконалюються, постійно змінюються і технологічно. Я думаю, весь світ у шоці просто. Історично будь-яка війна – це такий стрибок прогресу. Це нормально з очевидних причин. Все дуже змінюється.
Я думаю, через рік-два можуть бути такі речі з використанням штучного інтелекту. Вже рік тому у нас були різні засоби з елементами штучного інтелекту, з системою ідентифікації та захоплення цілі і так далі.
Куди воно прийде – ми нашими підрозділами теж займаємося. Наприклад, у підрозділах сил територіальної оборони вже в кожній бригаді по два батальйони БПЛА. Тобто, теж всі сили та енергію витрачаємо саме на технологічні речі.
Наприклад, на початку 2024 року ми вже залучали не тільки БПЛА чи НРК чи інші такі речі. У нас були, наприклад, роботи-собаки. Це така рідкість, у них деякі свої завдання, не дуже поширені, але я просто для прикладу. У наших бригадах, батальйонах бігали роботи-собачки. Це дуже круто.
Що зміниться? Я навіть не уявляю. Думаю, що дуже, дуже, дуже багато.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Источник: www.24tv.ua