Як мала ПВО стає перевагою України у війні на виснаження
Автор колонки: Андрій Шувалов
Історію воєн можна розглядати як історію поступового віддалення людини від безпосередньої небезпеки. Танки захистили солдата бронею. Радари навчили бачити загрозу до її появи. Безпілотні системи розірвали зв’язок між фізичною присутністю та протидією загрозі. Мала ПВО зараз робить наступний крок: вона відокремлює оператора від позиції.
Автор колонки: Андрій Шувалов
Історію воєн можна розглядати як історію поступового віддалення людини від безпосередньої небезпеки. Танки захистили солдата бронею. Радари навчили бачити загрозу до її появи. Безпілотні системи розірвали зв’язок між фізичною присутністю та протидією загрозі. Мала ПВО зараз робить наступний крок: вона відокремлює оператора від позиції.
Оператор більше не мусить бути прив’язаний до перехоплювача та місця його запуску. Він стає частиною розподіленої системи управління, де ключову роль відіграють доступ до даних, цільові вказівки та мінімальна затримка зв’язку. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Це виглядає як технічне оновлення. Насправді – це зміна логіки ризику. І не лише ризику.
Дистанційне управління змінює і економіку застосування малої ПВО. Коли оператор не прив’язаний до конкретної позиції, знижується потреба в постійних переміщеннях особового складу, супровідному транспорті та обслуговуванні віддалених позицій.
Фактично це перехід від моделі, де кожна система потребує команди оператора та штурмана поруч із перехоплювачем і логістичного супроводу, до мережевої моделі, де один оператор забезпечує роботу кількох елементів системи. У війні на виснаження така ефективність стає не менш важливою, ніж дальність чи точність ураження.
Читайте більше новин за менший час Підпишіться на 24 Канал у Telegram Додати Як з’явилося рішення
Перехід до віддаленого управління виник не як абстрактна інженерна ідея, а як відповідь на конкретну проблему: висока насиченість повітряного простору загрозами та дефіцит підготовлених операторів.
Понад пів року тому ми у Фонді поставили собі просте запитання: чому оператор мусить фізично перебувати поруч із перехоплювачем під час відбиття атаки? І почали шукати відповідь разом із командою defence-tech компанії “ТехноТарас”.
“ТехноТарас” розробив власну архітектуру віддаленого управління – окрему систему, спеціально створену для свого перехоплювача, який відтепер може працювати як з “Шахедами”, так і з розвідниками. Наша роль у цьому процесі – тестування, збір зворотного зв’язку з поля бою та його передача команді розробників. На основі цього зворотного зв’язку виробник допрацьовував елементи системи та адаптував її до реальних бойових умов.
Саме так сьогодні народжується значна частина українських оборонних інновацій: не в лабораторіях, відірваних від лінії бойового зіткнення, а в постійному діалозі між інженерами, військовими та тими, хто перевіряє ефективність рішень у реальних умовах.
Система вже використовується окремими підрозділами Департаменту активних дій ГУР МО України. З міркувань безпеки подробиць не розкриваємо. Але результат є – і він не випадковий.
Протягом кількох місяців екіпажі регулярно підтверджують ураження цілей на різних напрямках, працюючи дистанційно, з безпечного місця в тилу. Оператор має повний доступ до даних та цільових вказівок, переключається між станціями під час атаки і не витрачає ресурси на переміщення.
Важливішим за тактичні параметри тут сам факт переходу: технологія вийшла зі стадії розробки та стала частиною бойової практики.
Цей кейс – дещо більше, ніж просто одна технологія
Від початку повномасштабної війни благодійний сектор зазнав трансформації, яку важко усвідомити збоку. У 2022–2023 роках ми працювали в режимі екстреного реагування – знайти, купити, передати. Оптика, зв’язок, FPV-дрони, бронежилети. Тоді не було часу думати про системність. Була лише потреба діяти швидко.
Зараз все інакше. Ми аналізуємо поле бою, шукаємо технологічні рішення, вибудовуємо довгострокові партнерства з українськими виробниками. Фактично великі фонди все більше нагадують акселератори оборонних технологій. Часто наша роль – пройти найскладніший етап: перетворити перспективну ідею на рішення, перевірене в бою. А далі цей досвід масштабують підрозділи та держава.
Саме тому сьогодні до фондів звертаються не лише за ресурсами, а й за експертизою. За чотири роки в Україні сформувалася унікальна оборонна екосистема, де військові, виробники, держава та благодійний сектор працюють над спільним результатом.
І зміна ролі оператора в малій ПВО – частина ширшого процесу: від статичної моделі, де кожен прив’язаний до конкретної позиції, до гнучкої мережі, де військовий, дані та техніка працюють незалежно від географії. Кейс із “ТехноТарас” – підтвердження одразу двох фактів: що волонтерський сектор став повноцінним учасником оборонних інновацій і що Україна здатна створювати передові технології в ході активних бойових дій.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua