Основні тези
- Українські атаки на російську логістику в Азовському морі значно ускладнили забезпечення окупованих територій, перетворивши колишню перевагу Росії на вразливість.
- Росія шукає шляхи протидії українським безпілотникам, але запропоновані рішення часто виявляються недієвими або тимчасовими.
- 1
- 2
- 3
- 1
- 2
- 3
Протягом тривалого часу російське керівництво позиціонувало “повний контроль над Азовським морем” як одну з найважливіших перемог у конфлікті з Україною. Володимир Путін, порівнюючи себе з Петром І, наголошував, що “Азовське море стало внутрішнім морем Росії”.
Після захоплення Маріуполя, Бердянська та фактичного встановлення контролю над усім українським узбережжям Азову, Москва почала активно розвивати там інфраструктуру – дороги, порти, з метою забезпечення логістики для Криму та своїх військових формувань на півдні України.
Постачання здійснювалося як сухопутними маршрутами (вантажівки, потяги, цистерни), так і морськими (танкери, суховантажі, пороми). Більше того, росіяни не тільки забезпечували власні війська, але й активно вивозили награбоване українське зерно цими ж шляхами для подальшого експорту до країн, які не ставили зайвих питань.
Однак українські дрони перервали цю діяльність, спричинивши значні руйнування для окупантів в Азовському морі та на його узбережжі в рамках оголошеної президентом 40-денної операції, спрямованої на спонукання Росії до завершення війни. Результат, як кажуть, був вражаючим.
24 Канал проаналізував, як колись ключова логістична перевага Росії перетворилася на пастку та проблему, чому деблокування Криму наразі видається нереалістичним. І, найголовніше, чи зможе Росія знайти ефективні рішення для протидії далекобійним ударам України.
Для глибшого розуміння ситуації навколо Азовського моря, 24 Канал поспілкувався з директором із розвитку оборонного підприємства та офіцером Повітряних сил у резерві Анатолієм Храпчинським, а також експертом з озброєнь та чинним військовослужбовцем 413-го полку “Рейд” Іваном Киричевським, чий підрозділ бере безпосередню участь в операціях проти російського флоту в Азовському морі.
Знищена морська логістика: як Росія втрачає можливість забезпечувати окуповані території?
Сьогодні Азовське море, а також логістичні ланцюги ворога на окупованих територіях, поступово починають працювати проти самої Росії, а точніше – припиняють функціонувати.
Сухопутні шляхи перебувають під повним вогневим контролем українських безпілотників, а море фактично блоковане. Проблема для окупантів полягає в обмеженому просторі Азовського моря, що ускладнює маневрування, на відміну від Чорного моря.
Всі маршрути є передбачуваними, кількість портів суттєво обмежена, а єдиний вихід кораблів через Керченську протоку перетворює російську логістику з захищеного тилу на надзвичайно зручну ціль для українських дронів.
Російський танкер під прицілом українського безпілотника / Скриншот відео Командування СБС
Командувач Сил безпілотних систем України Роберт Бровді повідомив, що в період з 6 по 14 липня українські дрони здійснили успішні атаки на 116 російських суден в Азовському морі.
Лише в ніч на 13 липня, за його даними, було уражено 11 суден так званого “тіньового флоту” Росії, а рекордними стали 28 суден, уражених за одну ніч 11 липня 2026 року.
Іван Киричевський
експерт з озброєнь Defense Express, військовослужбовець 413-го полку СБС “Рейд”
На рахунку нашого підрозділу 21 плавзасіб, з яких 16 танкерів, 3 пороми, 1 суховантаж та 1 буксир. Загальна логіка проста: якщо можна щось знищити, то чому б цього не зробити, особливо маючи необхідні засоби й можливості. Це має суттєве логістичне значення: по-перше, росіяни використовують ці танкери для забезпечення логістики Криму, а по-друге, Азовське море є початковою ланкою логістики всього “тіньового флоту” Росії.
Важливо зазначити, що йдеться не обов’язково про 116 потоплених кораблів, а про 116 успішних атак.
Більшість “танкерів у трусах” були пошкоджені та виведені з ладу. Однак у сучасній війні корабель не обов’язково має бути потоплений, щоб його вивести з експлуатації. Поки судно перебуває на ремонті, воно не може виконувати логістичні функції для окупантів.
Україна цілеспрямовано атакує командні містки, де розташоване важливе навігаційне обладнання та системи управління. Це змушує екіпажі зупиняти рух і чекати на буксир, який також може стати ціллю під час наступної атаки. Таким чином, танкер фактично втрачає свою функцію – не доставляє пальне, не забирає вантажі, потребує ремонту та охорони, створюючи додаткове навантаження на всю систему.
Саме в цьому й полягає головний сенс української далекобійної кампанії. Україна не просто полює на окремі танкери, а прагне (і досягає) перетворити Азовське море на зону постійного ризику для російської логістики. Якщо танкер може бути атакований у морі, пором – біля переправи, буксир – під час евакуації, а портова інфраструктура – під час розвантаження, то весь маршрут стає ненадійним.
Полум’яні російські кораблі в Азовському морі, наче на полігоні / Фото – РосЗМІ
Це особливо болісно для Росії, адже Азовське море було одним із каналів, що мали компенсувати вразливість інших маршрутів. Поки сухопутний коридор через окупований південь перебував під постійними атаками, а Керченський міст регулярно перекривався через загрозу ударів, морські постачання здавалися єдиним надійним варіантом.
Тепер цей варіант також втратив свої переваги. Росія може зупиняти судноплавство, змінювати маршрути, перевантажувати товари на сушу або намагатися прикривати танкери засобами ППО та РЕБ. Але сам факт таких дій свідчить про те, що Україна досягла першого результату – Азовське море перестало бути безпечним російським тилом.
Сили Оборони послідовно завдають ударів по всьому, що дозволяє Росії утримувати окупований південь. Спочатку по дорогах, бензовозах та складах, а тепер – по танкерах в Азовському морі.
Звісно, Кремль все ще має ресурси для адаптації, але кожна спроба пристосуватися до нової проблеми означає, що для Росії окупація півдня України та Криму стає дорожчою, складнішою та менш ефективною.
Росія може адаптуватися: чи здатні окупанти протидіяти атакам українських дронів?
Після перших масованих ударів по суднах в Азовському морі перед Росією постало просте запитання: що з цим робити?
На папері у Кремля є кілька варіантів. Можна обмежити судноплавство, можна відправляти танкери швидше і більшими групами, або посилити їх додатковими засобами ППО. Можна прикривати морські маршрути гелікоптерами чи винищувачами, або повернути вантажі на сушу. Проблема в тому, що жоден із цих варіантів не виглядає оптимальним.
Найпростішим рішенням є тимчасове припинення або різке обмеження руху суден. Росія вже вдавалася до цього після українських ударів 13 липня, зокрема закривши рух Дон-Азовським каналом. Однак, якщо Кремль сам зупиняє судноплавство, Україна частково досягає своєї мети навіть без нових атак.
З початку липня рух кораблів через Азовське море скоротився більш ніж удвічі / Джерело – ISW
Навіть якщо танкер не палити, а він просто не виходить у море, пальне не потрапляє туди, куди призначалося. Вантажі не доставляються, а порти простоюють. Таким чином, весь логістичний ланцюг починає руйнуватися не від ударів дронів, а від постійних пауз, затримок і страху.
Другий варіант – діяти в традиційному для росіян стилі. Відправляти якомога більше суден одночасно в “м’ясний танкерний штурм”, розраховуючи, що хоча б частина з них досягне мети. На суші Росія вже вдавалася до подібного, намагаючись компенсувати удари по вантажівках і бензовозах збільшенням трафіку. Однак на морі така логіка може лише збільшити кількість легких цілей.
Якщо в небезпечній зоні одночасно опиняється не один танкер, а ціла група суден, для українських дронів це радше перевага, ніж проблема, як запрошення на полювання.
Третій варіант – спробувати озброїти самі судна. Встановити на танкери кулеметні групи, додати прожектори, засоби радіоелектронної боротьби, можливо, якісь примітивні антидронові засоби. Теоретично це могло б ускладнити роботу українських безпілотників, і деякі відео свідчать, що це вже відбувається. Але, як показують щоденні звіти підрозділу Роберта “Мадяра” Бровді, це не надто ефективно.
Річ у тім, що цивільний танкер, навіть з кулеметами та РПГ на борту, не стає повноцінним військовим кораблем. Він великий, повільний, погано пристосований до маневрування. Екіпаж не навчений до постійних бойових дій проти дронів, особливо вночі, коли атаки можуть йти хвилями, з різних напрямків і по найвразливіших місцях судна.
Аналогічна ситуація і з масованим застосуванням РЕБ. Українські дрони успішно ігнорують ці спроби.
Ще один варіант – прикривати танкери з повітря гелікоптерами або винищувачами. На перший погляд, це логічно, адже авіація може патрулювати район, де перебувають кілька суден, шукати дрони та збивати їх ще на підході до цілі.
Проте, і тут не все просто. Раніше вже були зафіксовані випадки ураження російських Су-30 українським морським дроном Magura, а ураження дороговартісного гелікоптера літаючим БПЛА виглядає як подарунок для операторів. Зрештою, навіть авіаційне прикриття більше не виглядає для Росії безпечним та легким рішенням.
Також Кремль може спробувати створити цілу систему прикриття моря. Посилити не лише самі танкери, а й узбережжя додатковими системами ППО та радарами. Але тут виникає інша проблема – звідки це все взяти? Анатолій Храпчинський також наголошує на нестачі російської ППО.
Анатолій Храпчинський
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних Сил
Росія відчуває суттєвий брак систем протиповітряної оборони не тільки на тимчасово окупованій території України, але й на власній, що підтверджується ефективністю наших ударів. Відповідно, ворог втрачає здатність повністю контролювати будь-який регіон. Він обирає найбільш критичні об’єкти та намагається їх захистити. Звісно, можна встановити “Панцир” на кожну баржу. Але в умовах реальних бойових дій, які ми ведемо, і застосування відповідних засобів, така система малоефективна.
Насправді, у Росії була потужна система ППО – з 2014 року окупанти активно перевозили свої системи протиповітряної оборони до окупованого Криму, на додаток до вже наявних.
За понад 10 років ворог справді перетворив Крим на гігантський авіаносець з одним із найпотужніших у світі прикриттів ППО/ПРО. Але Україна застосувала до цього “гіганта” тактику “тисячі порізів”, методично вибиваючи всі ці системи, а також авіацію та радари протягом останніх 5 років. Наразі ж Україна збирає “вершки”, розстрілюючи ворожі танкери, наче на полігоні. Рештки Чорноморського флоту в паніці спостерігають за цим “сафарі” з Новоросійська.
Створити новий “авіаносець” Росія не може. Наразі вона змушена прикривати Москву, численні нафтопереробні заводи, військові підприємства, склади та багато інших об’єктів по всій країні. Тепер до цього списку додається ще й Азовське море. Причому не одна точка, а ціла система маршрутів, портів, проток і постійно рухомих суден.
Досвід Чорноморського флоту показовий: Росія так само намагалася захистити його від українських ударів. Однак це стратегічно не вирішило проблему, і більшість кораблів довелося відвести з порту Севастополя. Сам флот втратив здатність діяти так вільно, як на початку повномасштабного вторгнення.
Ситуація з танкерами в Азовському морі ще складніша. Військовий корабель можна сховати у віддаленому порту, натомість танкери мають виконувати свою функцію – підтримувати окуповані Крим та південь. Якщо вони перестають курсувати, логістика втрачає один із каналів. Якщо продовжують – залишаються під ударом.
Навряд чи варто очікувати якогось конкретного рішення. Скоріше, Кремль спробує комбінувати всі можливі варіанти, щоб сповільнити темп українських атак. Деякі з наведених вище рішень дійсно можуть мати певний ефект.
Важливо не недооцінювати ворога, який неодноразово демонстрував здатність адаптуватися, якщо має час. Однак саме часу Україна й намагається Росії не дати.
Анатолій Храпчинський
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних Сил
Коли ми починали розвивати наші далекобійні можливості, наші засоби були лише на етапі розробки. Відповідно, наші можливості ще не були настільки оперативними та готовими до будь-яких протидій. Зараз більшість українських приватних виробників настільки адаптовані до подібних викликів, що ми дуже швидко реагуємо на будь-які зміни з боку ворога і вже готові запропонувати рішення, які дозволяють нам залишатися ефективними.
Поки російське командування шукає нову схему захисту танкерів, українські дрони лише нарощують інтенсивність атак. І в цьому полягає головний сенс усієї далекобійної кампанії. Україна прагне не просто знайти одну слабку точку, а змусити Росію одночасно латати десятки дірок у всій системі постачання. Адже коли ворог починає захищати все одразу, він швидко стикається з неприємною реальністю: захистити все одночасно – неможливо.
Логістика – ключова ланка війни: які проблеми виникають у російських військ на Півдні?
Удари по танкерах в Азовському морі важливі не самі по собі. Їхнє головне значення – ускладнити для Росії забезпечення окупованого Криму та свого угруповання на півдні України.
Крим давно живе не як “непотоплюваний авіаносець”, а скоріше як пацієнт на апараті штучної підтримки життя. Пальне, електрика, товари, військове обладнання, будівельні матеріали, запчастини, боєприпаси – все це має звідкись надходити. І чим більше Україна атакує морські та сухопутні шляхи, паралельно вражаючи інфраструктуру півострова, тим менше Крим виглядає як символ перемоги Путіна.
Анатолій Храпчинський
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних Сил
Зараз у ворога дилема: що прикривати – Азовське море чи важливі об’єкти на власній території. Адже те, що ми спостерігаємо зараз – це удари по нафтовій галузі, а потім почнуться удари по ВПК. Відповідно, ворог втрачатиме можливості для масштабування своїх виробничих потужностей і озброєнь, що призведе до послаблення його здатності вести бойові дії.
Звичайно, кілька успішних хвиль ударів не означають, що Крим завтра залишиться без пального, а російська армія на півдні – без боєприпасів. Росія має запаси, залізницю, резервні маршрути та можливість перекидати ресурси з інших регіонів. До того ж, Кремль, найімовірніше, пріоритетно закриватиме військові потреби, навіть якщо для цього доведеться посилити тиск на цивільне населення.
І тут виникає глибока суспільна проблема для окупаційної влади. Якщо армія першою отримує пальне, а цивільні – лише черги, обмеження, дефіцит і зростання цін на товари, при цьому класично пояснюючи: “ситуація під контролем”, то соціальна напруженість поступово наростатиме. Звісно, не варто очікувати протестів найближчим часом, але для авторитарних систем надзвичайно важливо підтримувати у населення відчуття нормальності, і саме цього українська далекобійна кампанія покликана позбавити росіян.
Черги на АЗС в окупованому Сімферополі / Фото – AP
Крим для Путіна мав стати символом успіху. Росія нібито прийшла назавжди, все контролює, все забезпечує, все захищає. Але на тлі багатьох проблем цей образ починає руйнуватися. Півострів все більше виглядає не як трофей, а як дорога, вразлива і дуже проблемна територія, яку Кремль змушений безперервно рятувати.
Водночас, військовий ефект є надзвичайно важливим. Російському угрупованню на півдні потрібні не лише снаряди та ракети. Йому потрібні дизельне паливо, бензин, мастила, запчастини, вода, їжа, а також можливість швидко перекидати резерви. Якщо все це доводиться везти довше, меншими партіями, складнішими маршрутами та під постійною загрозою ударів, можливості війська поступово звужуються.
Анатолій Храпчинський
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних Сил
Вони не очікували такого зростання наших можливостей. Вони не розраховували, що ми зможемо настільки оперативно діяти у коротких “вікнах можливостей”. Але коли вони почали шукати рішення для протидії, то зіткнулися з тим, що ми адаптуємося швидше.
Це особливо важливо на південному напрямку, де від логістики залежить здатність Росії не лише тримати оборону, а й накопичувати ресурси для нових наступальних дій. Повноцінний наступ – це завжди великі витрати ресурсів, і якщо тил працює нестабільно, командуванню складніше планувати масштабні операції, швидко перекидати підкріплення та підтримувати високий темп бойових дій.
Втім, говорити про перелом поки зарано, що підтверджує і український Генштаб. Росія все ще здатна адаптуватися та тимчасово знижувати ефективність українських атак. Але саме тому для України зараз критично важливо не зупинятися. Поки російська військова машина шукає відповідь, темп має тільки зростати.
Головна ціль цієї кампанії – не кілька танків чи портів. Головна ціль – зруйнувати російську впевненість у тому, що окупований південь можна дешево, стабільно та безпечно утримувати роками. Українські дрони зараз чітко демонструють Кремлю – це вже неможливо.
Часті питання❓Як російська влада використовувала контроль над Азовським морем у своїй пропаганді?❓Які проблеми виникли у Росії з логістикою в Азовському морі?❓Чи здатна Росія протидіяти ударам українських дронів в Азовському морі?
Источник: www.24tv.ua