Україну знову змушують пройти випробування з власної історії
Автор: Катерина Соляр
119 років тому побачив світ Роман Шухевич – головнокомандувач Української повстанської армії, особа, котра стала однією з центральних фігур українського визвольного руху. Його життєпис, так само як і історія ОУН та УПА, є складним і неоднозначним для багатьох народів. Але це – наша історія. Тому час від часу нам пропонують не осмислювати її та відверто говорити про трагедії, а переписувати під зовнішній політичний тиск.
Автор: Катерина Соляр
119 років тому побачив світ Роман Шухевич – головнокомандувач Української повстанської армії, особа, котра стала однією з центральних фігур українського визвольного руху. Його життєпис, так само як і історія ОУН та УПА, є складним і неоднозначним для багатьох народів. Але це – наша історія. Тому час від часу нам пропонують не осмислювати її та відверто говорити про трагедії, а переписувати під зовнішній політичний тиск.
На цей раз подібний тиск знову пролунав з Польщі. Віцепрем’єр та міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш оголосив: якщо Україна й надалі вшановуватиме Степана Бандеру, Романа Шухевича, ОУН та УПА, Польща не підтримає вступ України до Європейського Союзу. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Україна не отримає МіГи від Польщі: що могло піти не так з угодою
Україну змушують переглянути історичну політику
Формально це подається як турбота про європейські цінності, історичну правду та пам’ять про жертв. Насправді ж все більше схоже на політичний шантаж. Адже історична пам’ять не може функціонувати за принципом: або ви відмовляєтеся від своїх героїв, або ми блокуємо ваше майбутнє.
Україна не вперше стикається з подібними звинуваченнями. Нам говорять: “З Бандерою вам не місце в Європі”. І тоді виникає бажання спитати: може, ми нарешті заявимо, що Бандера давно пішов у минуле? Бо складається враження, ніби його досі розшукують то росіяни, то окремі польські політики, ніби саме він нині стоїть на українсько-польському кордоні та приймає рішення щодо євроінтеграції.
Якщо Telegram заблокують Не губіть 24 Канал – підписуйтеся на нас у WhatsApp Додати
При цьому варто нагадати: сам Бандера перебував у німецькому концтаборі. Просто до відома. Адже коли історію починають використовувати як інструмент тиску, вона дуже швидко перестає бути історією і перетворюється на засіб політичного впливу.
Україна не заперечує складні моменти минулого. Україна не відмовляється від діалогу. Навпаки – саме Україна протягом останніх років зробила кроки, які ще нещодавно здавалися майже неможливими. Київ дав згоду на ексгумації, спільні дослідження, роботу істориків та пошукових груп. Процес пішов на рівноправних умовах: польська сторона отримала можливість працювати на території України, українська – досліджувати місця поховань українців у Польщі.
Отже, те, що роками називали головною технічною вимогою, Україна виконала. Але щойно один бар’єр подолано, з’являється інший: тепер мова йде не лише про поховання, не лише про пам’ять жертв, а про вимогу переглянути саму українську історичну політику.
І тут важливо розрізняти. Пам’ять про загиблих – це одне. Політичний ультиматум державі, яка веде війну за своє виживання, – зовсім інше.
Коли Польща говорить про біль Волині, Україна повинна це чути. І чує. Але історія не складається лише з одного болю. В ній є й інші сторінки: Холмщина, Підляшшя, Люблінщина, каральні операції проти українського цивільного населення, дії підрозділів Armia Krajowa. Якщо ми відкриваємо книгу минулого, то відкриваймо її чесно з обох боків, а не лише ту сторінку, яка сьогодні вигідна одному політику.
Бо дуже небезпечно, коли історична пам’ять стає частиною передвиборчої риторики. Косиняк-Камиш не вперше порушує цю тему. І чим ближче політична конкуренція в Польщі, то активніше частина політиків намагається захопити праву риторику, показати себе “захисниками польських інтересів” і водночас поставити Україну в позицію вічного боржника.
Але Україна не є боржником у власній історії.
Ми пам’ятаємо формулу Кучми і Кваснєвського: “Прощаємо і просимо прощення”. Це був складний, але сильний компроміс. Він не скасовував трагедій. Не замовчував злочинів. Але дозволяв двом народам рухатися вперед, не перетворюючи могили на політичні барикади.
Сьогодні цю формулу фактично намагаються зруйнувати. І роблять це в момент, коли Україна щодня відбивається від Росії – держави, яка не дискутує з нами про історію, а просто намагається стерти нас з лиця землі.
Зауважте Більшість поляків проти вступу України в ЄС: результати нового опитування
Цинізм польських політиків переходить межі
Саме тому особливо цинічно виглядає ще одна заява польського міністра оборони: Польща не передаватиме Україні винищувачі МіГ-29, бо Київ нібито не поділився технологіями виробництва дронів. Формула проста: МіГи в обмін на дрони.
Але це вже не про історію. Це про технології. І про бажання отримати доступ до українського військового ноу-хау, створеного в умовах реальної війни.
Україна навчилася створювати дрони не тому, що мала зайві кошти й час. А тому, що інакше ми б не вижили. Наші технології народжувалися під ракетами, під атаками “Шахедів”, на фронті, де рішення потрібно ухвалювати не за роки, а за дні. І тепер, коли ці рішення стали ефективними, хтось хоче отримати до них доступ в обмін на стару радянську техніку.
Так, Польща має право прагнути співпраці. Але співпраця – це не ультиматум. Данська модель продемонструвала, як це може функціонувати: спільні виробництва, інвестиції, партнерство, зрозумілі правила. Якщо ви хочете технології – приходьте як партнери. Не як ті, хто одночасно просить доступ до українських розробок і погрожує заблокувати Україні шлях до ЄС.
Бо інакше виходить дивна логіка: Європейський Союз – це не правила, реформи й стандарти, а перелік “бажань” кожної окремої країни. Сьогодні комусь не подобається український пантеон героїв. Завтра хтось вимагатиме змінити Конституцію. Післязавтра – перейменувати країну. А ще через день – вибачитися за саме існування української історії.
Абсурд? Так. Але вимога змінити минуле теж абсурдна. Минуле вже було. Його можна досліджувати, осмислювати, визнавати трагедії, відкривати архіви, шукати поховання, говорити з болем і повагою. Але його не можна переписати під політичний дедлайн.
Нам потрібне партнерство, а не “братні народи”
Особливо болить те, як останнім часом змінилося ставлення до українців у самій Польщі. Там досі мешкають сотні тисяч наших людей – переважно жінки й діти, які втекли від війни. І коли антиукраїнська риторика звучить не з маргінальних середовищ, а від високопосадовців, це неминуче впливає на атмосферу в суспільстві.
Ми не прагнемо конфлікту з Польщею. Це важливо сказати відкрито. Польща була і залишається важливою країною для України. Поляки допомагали українцям у найважчі місяці повномасштабної війни. Польські добровольці воюють і гинуть за Україну. Польське суспільство зробило багато такого, що не можна перекреслити жодною заявою одного політика.
Але саме тому зараз і треба говорити чесно.
Дружба – це не коли одна сторона весь час мовчить, щоб не зіпсувати стосунки. Партнерство – це не коли одна держава шантажує іншу її майбутнім. Добросусідство – це не коли історію використовують як пропускний пункт: визнаєте нашу версію – проходьте, не визнаєте – повертайтеся назад.
Україна сьогодні бореться не лише за території. Вона бореться за право бути собою. За право мати свою пам’ять, своїх героїв, свої трагедії, свої помилки та свої перемоги. За право говорити про минуле не мовою чужих ультиматумів, а мовою власної зрілої держави.
Нам не потрібні “братні народи”. Ми вже добре знаємо, чим закінчуються історії про братерство, коли один брат приходить з танками. Нам потрібні нормальні сусідські відносини. Чесні, рівні, без зверхності та без шантажу.
Україна готова говорити про складне минуле. Але не готова відмовлятися від себе заради чужої політичної кампанії.
І це, мабуть, головне, що варто почути у Варшаві: ми не просимо дозволу на власну історію. Ми просимо поваги до країни, яка нині захищає не лише себе, а й ту саму Європу, двері до якої нам іноді намагаються зачинити зсередини.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua