Найбільша помилка, якої ми припускаємося, коли говоримо про ТЦК
Автор колонки: Тетяна Сапьян
Ймовірно, на сьогодні не існує інших державних установ, які б викликали таку кількість емоційних відгуків, як територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Автор колонки: Тетяна Сапьян
Ймовірно, на сьогодні не існує інших державних установ, які б викликали таку кількість емоційних відгуків, як територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
У стрічках новин та соціальних мережах регулярно з’являються відеозаписи конфліктів, повідомлення про перевищення посадових повноважень, корупційні схеми або випадки неприйнятної поведінки окремих посадовців. Кожна подібна історія спричиняє справедливе обурення в суспільстві та викликає реакцію правоохоронних органів. І це є зрозумілим. Більш детально читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте: СЗЧ, втома від війни та межа справедливості
Дві сторони діяльності ТЦК
Під час війни люди особливо чутливо реагують на будь-яку несправедливість. Особливо коли це стосується мобілізації – одного з найболючіших питань для держави та її громадян.
Державне бюро розслідувань щодня розглядає факти злочинів та правопорушень, скоєних посадовими особами. Слідчі стикаються з випадками хабарництва, незаконного збагачення, підроблення документів, зловживання службовими повноваженнями та застосування насильства.
Не користуєтесь Telegram? 24 Канал є у WhatsApp. Підпишіться і читайте перевірені новини Додати
Позиція ДБР у цьому питанні залишається непохитною: якщо працівник ТЦК порушив закон, він мусить нести відповідальність так само, як і будь-хто інший. Війна не може слугувати виправданням для корупції, приниження людської гідності, насильства чи зловживання владою.
Саме тому суспільство регулярно отримує повідомлення про затримання працівників ТЦК, викриття корупційних схем та передачу обвинувальних актів до суду.
Проте існує й інший бік цієї дискусії. Тисячі працівників ТЦК щодня виконують одну з найскладніших функцій воєнного часу – забезпечення комплектування Сил оборони України. Це робота, яка майже ніколи не приносить вдячності. Натомість, дуже часто викликає агресію, нерозуміння та суспільне неприйняття.
Мобілізація є непопулярною не через свою некоректність. Вона непопулярна тому, що війна триває вже багато років, виснажила суспільство, а окремі організаційні недоліки в роботі системи посилюють відчуття несправедливості та недовіри.
Однак, правда залишається незмінною: без мобілізації не буде кому боронити державу. Без поповнення підрозділів неможливо забезпечити ротації, відновлення сил військовослужбовців та оборону країни.
Справедливість вимагає індивідуальної відповідальності
Саме тому є небезпечним переносити проступки окремих посадовців на всю систему. Якщо один працівник ТЦК отримує хабар, це не означає, що хабарниками є всі. Якщо один посадовець зловживає повноваженнями, це не означає, що так функціонує кожен територіальний центр комплектування.
Справедливість вимагає індивідуальної відповідальності. Ті, хто порушує законодавство, повинні бути покарані. Ті, хто сумлінно виконує свої обов’язки, не повинні ставати об’єктом колективного осуду.
Коли працівник ТЦК перевищує повноваження, застосовує насильство чи бере участь у корупційних схемах – він мусить відповідати перед законом. Але так само відповідальність настає і за дії, які сприяють уникненню мобілізації та фактично шкодять обороноздатності держави.
У 2025 році, на підставі матеріалів ДБР, суд визнав винним одного з працівників Рівненського ТЦК та СП у створенні умов для ухилення окремих військовозобов’язаних від мобілізації. Обвинувачений визнав свою вину та уклав угоду зі слідством. Суд визнав його винним у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України.
Ця справа стала черговим підтвердженням принципової позиції: закон є однаковим для всіх. Для громадянина, який намагається уникнути своїх обов’язків перед державою. Для посадовця, який зловживає службовим становищем. Для працівника будь-якої державної установи, незалежно від посади чи статусу.
Саме тому боротьба зі зловживаннями у ТЦК не суперечить необхідності підтримувати систему мобілізації. Навпаки – вона є необхідною умовою для відновлення суспільної довіри до неї.
Водночас, суспільний запит на зміни є цілком зрозумілим. Очевидно, що система мобілізації потребує подальших реформ. Більше цифровізації. Менше людського фактору. Більше прозорості процедур. Чіткіших стандартів комунікації з громадянами. Ефективніших механізмів внутрішнього контролю.
Довіра не виникає з наказів чи заяв. Вона народжується з поваги до особистості, прозорості рішень та невідворотності відповідальності. Саме тому робота ДБР щодо злочинів у ТЦК має подвійне значення. З одного боку, вона очищає систему від тих, хто ганьбить державу своїми діями. З іншого – захищає тих працівників, які сумлінно виконують свій обов’язок і не повинні відповідати за чужі злочини.
Суспільство має право вимагати справедливості, а держава зобов’язана її забезпечити. Не приховуючи проблем. Не замовчуючи злочинів. Але й не підміняючи справедливість узагальненнями.
Водночас, не слід забувати, що захист України – це відповідальність не лише Сил оборони. Згідно з Конституцією України, стаття 65 визначає: “Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України”. Це один із фундаментальних конституційних принципів, на якому ґрунтується існування держави в умовах війни.
Адже під час війни довіра між державою та громадянами стає таким самим стратегічним ресурсом, як зброя, техніка чи боєприпаси. І саме за цю довіру сьогодні варто боротися не менше, ніж за кожен кілометр української землі.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua