Олексій ЧибісовОсновні тези
- У статті розглядається актуальна ситуація в російсько-українському конфлікті та перспективи мирних переговорів, зважаючи на вплив Сполучених Штатів та економічні труднощі Російської Федерації.
- Проаналізовано стратегічні переваги України, зокрема посилення ударів по російських критичних об’єктах, та виклики, з якими зіткнулася російська військова машина, що може вплинути на подальший перебіг протистояння.
- 1 Путін. Підсумки: Росія занурюється у некерований хаос
- 2 На фронті у росіян жодних здобутків
- 3 Економіка Росії тримається на слові
- 4 Чи може керівництво Росії до осені сісти за стіл переговорів для завершення війни?
- 1 Путін. Підсумки: Росія занурюється у некерований хаос
- 2 На фронті у росіян жодних здобутків
- 3 Економіка Росії тримається на слові
- 4 Чи може керівництво Росії до осені сісти за стіл переговорів для завершення війни?
28 лютого 2025 року на зустрічі з Володимиром Зеленським у Білому домі президент США беззаперечно заявив, що Україна не має “карт”. Дональд Трамп був переконаний, що Київ надмірно залежить від підтримки Вашингтона і що йому вдасться дуже швидко досягти великої угоди з Путіним.
Потреби України щодо виживання нації, збереження власних територій та економіки при цьому 47-й американський лідер повністю ігнорував, вважаючи їх неважливими. Гарантіями безпеки та виконання угоди для ідеолога MAGA були лише слова російського президента про те, що він нібито обов’язково зупиниться, якщо йому без бою передадуть Донбас, Херсонську та Запорізьку області.
Для Трампа було вкрай важливо якнайшвидше врегулювати російсько-українську війну, оскільки саме це він обіцяв своїм виборцям під час передвиборчої кампанії. Саме заяви про те, що війни ніколи б не сталося, якби він був президентом, разом зі звинуваченнями Байдена та Обами звучали від нього найгучніше.
Запит американського народу на допомогу Україні та завершення конфлікту був настільки значним, що Трамп просто не міг забути про нього і присвятити весь свій час гольфу. Ймовірно, у планах президента-мільярдера було якнайшвидше вирішення конфлікту шляхом тиску на сторону, яка здавалася йому слабкою, загравання з агресором та оголошення власної перемоги. Якими могли бути наслідки таких домовленостей через кілька років, Трампа зовсім не турбувало, адже “після нас хоч потоп”.
Читайте оперативні новини першими Підпишіться на 24 Канал у Telegram Додати
Минуло понад два роки з моменту заяви про відсутність “карт” та кілька етапів сюрреалістичних коливань Вашингтона від звинувачень Зеленського в небажанні закінчити війну до послаблення санкцій проти Росії. Американці суттєво скоротили обсяги надання збройної допомоги Україні, обмежили поставки ракет PAC-3 для перехоплення балістичних цілей, робили гучні заяви і через Віткоффа в обмін на “чебурек” обіцяли Путіну багато речей, які залишилися невідомими (частина – тому що переговірник про них забув, оскільки не мав стенографістки, а інша – тому що спілкувався російською без перекладача і не все зрозумів).
Спілкування Кирила Дмитрієва з близьким оточенням Трампа, зростання цін на нафту та доповіді російському диктатору про постійні перемоги на фронті, без жодних сумнівів, додали Путіну впевненості у можливості якщо не повністю досягти своїх стратегічних цілей, то хоча б відвоювати більше територій від України та вчасно уникнути відповідальності. Втім, економіка країни-агресорки демонструє значне падіння, а прибутки від торгівлі енергоносіями скорочуються через регулярні атаки.
У 53 з 83 регіонів Росії, а також на окупованих територіях вже діють обмеження на продаж пального, оскільки винесення НПЗ призвело до дефіциту бензину та дизелю. Крим і захоплена окупантами частина Півдня України поступово перетворюються на територію без логістики, наступ загарбників суттєво сповільнюється майже по всій лінії фронту, тоді як можливості Києва атакувати цілі заводи зростають, а спроможності Москви захиститися – зменшуються.
Отже, чи отримала Україна “карти”, про які два роки тому саркастично говорив Трамп? І чи виглядають реалістичними прогнози про те, що Росію вдасться серйозно змусити сісти за стіл переговорів – читайте у матеріалі 24 Каналу.
Путін. Підсумки: Росія занурюється у некерований хаос
Коментуючи події на фронті під час прямої лінії наприкінці 2024 року, Путін назвав війну “двіжухою”. Мовляв, стає нудно, коли нічого не відбувається.
Так от, менш ніж через 18 місяців ця “двіжуха” повноцінно прийшла до Росії. У масштабах, які ще відносно недавно здавалися неможливими. Атаки українських безпілотників, що починалися з невеликої кількості дронів раз на місяць, перетворилися на щоденні болючі удари із залученням сотень бортів.
Щоденне вистежування зенітно-ракетних комплексів, а також масові нальоти протягом тривалого часу призвели до того, що російська ППО суттєво втратила свої спроможності: у загарбників бракує як пускових установок, так і радарів, і ракет. Усі наявні справні комплекси Путін зосередив біля свого бункера та у Москві, а генералам залишається лише здогадуватися, куди Сили Оборони завдадуть наступного удару, і де сконцентрувати захист. Втім, останнє видається практично неможливим як через величезну кількість потенційних цілей, так і через обмежені можливості агресорів.
Таким чином, країна-бензоколонка змушена купувати пальне у країн-партнерів, оскільки не в змозі забезпечити власні потреби, а також не може захистити власні критично важливі об’єкти. Неспроможність Росії протидіяти українським далекобійним дронам бачать і у США, і в Європі, і навіть в Азії, де Москва має багато союзників. Втім, не менш важливим є й той факт, що це побачили самі росіяни.
Після ударів по Туапсе та атаках на майже всі нафтопереробні заводи на європейській території країни-загарбниці, пропагандисти обмежувалися лише слабкою реакцією. Місцеві телеграм-канали уникали публікації новин про наслідки ударів, або ж просто замовчували, чому, наприклад, у місті йде нафтовий дощ. Однак атака безпілотників на Москву мала однаково важливі кінетичну та когнітивну дії. Зупинка НПЗ, який забезпечував пальним 40% потреб столиці Росії, сама по собі поглиблює кризу нестачі бензину. Паралельно з цим, показовий повітряний “парад” українських дронів над Москвою продемонстрував, що війна повернулася до “рідної гавані”.
Мільйони москвичів, які ніколи не цікавилися політикою, існували поза межами війни і так чи інакше жили за старою парадигмою “ми не заважаємо вам займатися своїми справами, натомість ви забезпечуєте нам безпеку, стабільність та соціальні виплати“, раптом усвідомили, що шанс загинути від БПЛА чи ракети “Панциря” цілком реальний. Війна повернулася до Росії не лише після взяття під контроль українськими військами частини Курської області, не коли Бєлгород опинився у блекауті, а коли “Люті”, “Бандеролі” та ФП-1 прорвали надпотужну, багатоешелоновану систему протиракетної оборони Москви.
Москва після атаки українських дронів / Фото Exilenova+
Скільки б Трамп не розповідав про те, що Росія не може програти у цій війні, скільки б не надував щоки сам Путін, намагаючись довести, що все йде за його багатокроковим планом, результат, як то кажуть, очевидний (чи то пак, на кришці бензобака Московського НПЗ).
Військові кореспонденти, які наполегливо радять закуповуватися гречкою, сіллю та тушонкою, тисячі створених росіянами мемів про те, що Сталін би ніколи не довів державу до такого стану, розмови про “пора заканчивать” у Державній думі – все це яскраво свідчить про початок змін у сприйнятті цієї влади.
Звісно, москвичам ще належить засвоїти багато уроків щодо формування причинно-наслідкових зв’язків, але ніщо так не прискорює навчання, як старий добрий дрон “февраль“. Саме тому непрацюючі аеропорти, робота ППО та прольоти далекобійних безпілотників із подальшим ураженням над Москвою – це надважлива когнітивна дія. А ще ж у нас на підході виробництво українських балістичних ракет.
Російський лідер вже не той / Скриншот з трансляції параду-2026, який росіянам дозволив провести президент України
Словом, наразі видається, що “двіжуха” є цілком неконтрольованою з боку Кремля. Хоча це зовсім не означає якихось революційних проявів чи перспектив “руського бунту“, Путін у сприйнятті мільйонів росіян перетворюється з маскулінного лідера на слабкого діда, який постійно скаржиться, що його “обманули”.
В інформаційному просторі (зі згоди влади чи ні) все частіше лунають не “можемо повторити”, а зовсім інші риторичні запитання: “а навіщо ми це все починали”?
На фронті у росіян жодних здобутків
Окрім купи проблем у тилу, російська влада також зіткнулася з відвертим пробуксовуванням на фронті. Хоча майже кожен російський командир веде дві карти – реальну і переможну – за дуже довгий час армія загарбників не продемонструвала жодного суттєвого успіху. Усі заяви Путіна та його поплічників про те, що “все йде за планом“, а російська армія переможно наступає на кожній ділянці фронту, жорстоко розбиваються об реальність.
Погрози на кшталт “а то буде, як у Куп’янську” яскраво демонструють, що Росія зайшла у стратегічний глухий кут.
Звісно, на лінії бойового зіткнення тривають запеклі та страшні бої, окупанти поволі просуваються до Костянтинівки, перетворюючи місто на “сіру зону”, але платять за це жахливу ціну. Багато місяців поспіль армія окупантів втрачає більше особового складу, ніж набирає, а кількість контрольованих Москвою територій має тенденцію до поступового зменшення вже найближчим часом.
Руйнування логістичних шляхів на Півдні цілком може призвести до розширення сірої зони, і це зрозуміло абсолютно всім, окрім, ймовірно, вищого політичного керівництва країни-агресорки.
Колона окупантів перед ураженням бійцями 412-ї бригади Nemesis Сил безпілотних систем ЗСУ / Скриншот з відео бригади
Тож зовсім не дивно, що всілякі військові кореспонденти подекуди починають нити та замислюватися: “а навіщо ми це все починали?”. Адже, виявляється, коли твоя армія перемагає, жодних питань щодо справедливості війни ніхто не ставить. А коли немає бензину і є ризики отримати дроном в обличчя, виникає купа запитань, мовляв, підсумки правління Путіна далеко не такі, як очікувалося.
Росіяни пишаються своєю вигаданою величчю, але навіть парад до “дня побєдобєсія” без дозволу Зеленського провести вже не можуть. Через авантюру Путіна вони втратили майже всю важку техніку, витратили понад трильйон доларів на війну, але отримали кривий “Орешник” і проблеми з ППО. Сили Оборони України своїми Mid-strike ударами зривають майбутній наступ ворога, не даючи йому накопичувати ресурси для атаки.
За словами спеціаліста зі стратегічних комунікацій Юрія Богданова, якщо Україна підтримуватиме рівень напруги в Криму протягом наступних місяців, російська військова машина справді може зламатися.
Крим перетворився на зону ризику, вразливості. Чим більше Росія витрачатиме сил для підтримки Криму, забезпечення його населення, тим важче їй буде загалом вести війну. Ми вже перетворили Крим на витратну частину російського бюджету та російської воєнної машини. Скоріш за все, у випадку повної ізоляції Криму, першими звідти втечуть росіяни. Якщо питання з пальним затягнеться хоча б на кілька тижнів, то вони почнуть масово тікати,
– вважає Богданов.
Єдині козирі, що залишилися у Путіна – це тотальна мобілізація та ядерна зброя. Проте використання останньої дорівнює пострілу собі в скроню, оскільки в такому разі Росія стане ізгоєм навіть для свого найкращого союзника Китаю. Проведення ж мобілізаційних заходів на новому, масштабному рівні призведе до купи економічних наслідків.
Економіка Росії тримається на слові
Керівник Офісу Президента Кирило Буданов, ще обіймаючи посаду начальника ГУР МОУ, казав, що у Росії є час вийти з війни до кінця 2025 року. Але, схоже, прорахунки можливих наслідків продовження активних бойових дій або не дійшли до Путіна, або були ним відкинуті. Отже, країна-агресорка вже станом на квітень 2026-го отримала величезну бюджетну діру розміром з річний бюджет Москви або з сукупний кошторис життя усіх регіонів, за винятком столиці.
Росія б’є рекорди з нестачі робочої сили, оскільки за понад 4 роки війни левова частка працездатного населення була перемолота у степах Донбасу або виїхала з країни під час “часткової мобілізації“. Для хоча б якогось економічного покращення державі-агресорці потрібні багатомільярдні інвестиції, робочі руки, фахівці, інженери та менеджери високого класу. Але на ринку практично немає вільних спеціалістів, оскільки більшість населення вже понад 20 років живе за схемою “закінчив 8 класів – вкрав – сів – вийшов – загинув на “СВО” – отримав білу “Ладу”“.
Крім того, через нестачу пального під загрозою опинилися аграрії, адже провести посівну та зібрати врожай без тисяч тонн дизелю просто неможливо. У випадку, якщо Росія не зможе знайти вихід із кризи, на фермерів чекає хвиля банкрутств, а на мешканців країни-агресорки – величезні ціни та дефіцит продуктів.
При цьому чи не єдиним варіантом для Москви є придбання пального в інших країн, але це збільшить діру в бюджеті та призведе до стрімкого зростання цін. Ба більше, бензин і дизель треба десь зберігати, а нафтобази вже перебувають під постійним прицілом Сил Оборони.
Нафтобаза у Краснодарському краї готова приймати партію пального / Скриншот з відео Exilenova+
Майже весь бізнес у Росії показує “негативне зростання“, ключові енергетичні компанії давно збиткові, а банківська система тримається на штучному диханні у вигляді друку грошей задля збереження ліквідності. Отже, якщо Путін вирішить проводити масову мобілізацію, показник інфляції в державі злетить у космос. Адже кожного потенційного окупанта потрібно не лише висмикнути з робочого місця, але й хоч якось забезпечити, навчити, довезти до лінії фронту та виплатити його родині гроші на білу “Ладу”.
Але ні на зарплати, ні на виплати у разі загибелі, у Кремля грошей немає, оскільки економіка просто не витримує продовження війни з Україною.
Крім того, за словами військового експерта Сергія Грабського, відкрита мобілізація є небезпечною для Путіна не лише через можливу політичну реакцію.
Попередній досвід уже показав, що разом із призовом Росія отримує втечу працездатних людей, а нині такий відтік був би ще болючішим: країна глибше втягнута у війну, втрати значно більші, а кадровий дефіцит відчутніший. У жовтні 2022 року було мобілізовано 320 тисяч, а Росія одномоментно втратила близько мільйона робочих рук,
– наголошує експерт.
Чи може керівництво Росії до осені сісти за стіл переговорів для завершення війни?
Фактично весь переговорний процес, що тривав від початку повномасштабної війни до сьогодні, зводився до одного – вимог Путіна підписати капітуляцію України. Але поки росіяни не йшли на жодні поступки, ситуація достатньо серйозно змінилася. Київ отримав важелі тиску на Росію, посилив свої можливості щодо ураження критичних об’єктів ворога (мовою Трампа – “карти”), а Москва натомість зазнала спаду за всіма військовими, а головне – економічними показниками.
Політолог Володимир Фесенко у коментарі 24 Каналу зазначив, що наразі абсолютно невідомо, чи Росія реально готова домовлятися та повертатися до мирних переговорів.
Кремль поки не демонструє готовності до завершення війни та робить ставку на продовження бойових дій. Якщо США приєднаються до політичного та економічного тиску, це може вплинути на процес, але не гарантує швидких переговорів,
– наголосив Фесенко.
Але умови для цього вже створені. Путін може, звісно, їх ігнорувати, але це те саме, що ігнорувати реальність та жити у вигаданому світі. Немов той Салазар.
Варто розуміти, що бажання Путіна зупинити війну напряму залежить від усвідомлення ним нездатності рухатися далі у площині активних бойових дій, адже наразі диктатор, схоже, впевнений у тому, що влітку йому вдасться прорвати оборону України.
Отже, чи продемонструє Кремль готовність до виходу з війни, буде зрозуміло лише після завершення наступальної кампанії Росії, яка, за великим рахунком, ще навіть не розпочалася (і, можливо, не зможе стартувати через ефективні Mid-strike удари).
Часті питання❓Яку позицію займав Дональд Трамп щодо України під час свого президентства?❓Як змінилася ситуація з військовою підтримкою України з боку США?❓Які наслідки військових дій в Україні для Росії?
Источник: www.24tv.ua